Giobbe 16
1 E GIOBBE rispose e disse:
А Йов відповів та й сказав:
2 Io ho più volte udite le stesse cose; Voi tutti [siete] consolatori molesti.
„Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
3 Finiranno mai le parole di vento? Ovvero, di che ti fai forte, che tu replichi [ancora?]
Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
4 Se l'anima vostra fosse nello stato dell'anima mia, Anch'io potrei parlar come voi, Mettere insieme parole contro a voi, E scuotervi il capo contra.
I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
5 [Ma anzi] io vi conforterei con la mia bocca, E la consolazione delle mie labbra rallenterebbe [il vostro dolore].
уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
6 Se io parlo, il mio dolore non però si rallenta; E se io resto [di parlare], quanto se ne partirà egli da me?
Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
7 Certo, egli ora mi ha straccato; E tu mi hai, [o Dio], diserta tutta la mia brigata.
Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
8 E mi hai fatto diventar tutto grinzo, [Il che] è un testimonio [del mio male]; La mia magrezza si leva contro a me, [e] mi testifica contra in faccia.
і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
9 L'ira sua [mi] ha lacerato, ed egli procede contro a me da avversario; Egli digrigna i denti contro a me; Il mio nemico appunta i suoi occhi in me.
Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
10 Hanno aperta la bocca contro a me, Mi hanno battuto in su le guance per vituperio, Si sono adunati insieme contro a me.
Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
11 Iddio mi ha messo in poter del perverso, E mi ha fatto cader nelle mani degli empi.
Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
12 Io era in istato tranquillo, ed egli mi ha rotto; E presomi per lo collo, mi ha tritato, E mi ha rizzato per suo bersaglio.
Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
13 I suoi arcieri mi hanno intorniato; Egli mi trafigge le reni, e non mi risparmia punto; Egli mi ha sparso in terra il mio fiele.
Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
14 Egli mi rompe di rottura sopra rottura, Egli mi corre addosso come un possente [uomo].
Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
15 Io ho cucito un sacco sopra la mia pelle, Ed ho lordato il mio splendore nella polvere.
Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
16 La mia faccia è sucida di piangere, E l'ombra della morte [è] in su le mie palpebre;
Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
17 Quantunque non vi [sia] violenza nelle mie mani, E la mia orazione [sia] pura.
хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
18 O terra, non nascondere il sangue sparso da me; E [se così è], il mio grido non abbia luogo.
Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
19 Eziandio ora, ecco, il mio testimonio [è] ne' cieli; Il mio testimonio [è] ne' [luoghi] sovrani.
бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
20 O miei oratori, o amici miei, L'occhio mio si volge lagrimando a Dio.
Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
21 Oh! potesse pur l'uomo piatire con Dio, Come un uomo col suo compagno!
і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
22 Perciocchè i [miei] brevi anni se ne vanno forniti; Ed io me ne vo per un sentiero, onde non tornerò più.
бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
