Ecclesiaste 10
1 LE mosche morte fanno putire, e ribollir l'olio [odorifero] del profumiere; [così] un poco di stoltizia [guasta] il pregio della sapienza [e] della gloria.
Мертві мухи псують та зашумовують оливу мирова́рника, — так трохи глупо́ти псує мудрість та славу.
2 [L'uomo] savio ha il suo cuore alla sua destra, e lo stolto l'ha alla sua sinistra.
Серце мудрого тягне право́руч, а серце безумного — ліво́руч.
3 Lo stolto, eziandio mentre egli cammina per la via, è scemo di senno, e dice a tutti ch'egli [è] stolto.
Коли нерозумний і прямою дорогою йде, йому серця бракує, і всім він говорить, що він нерозумний.
4 Se il principe monta in ira contro a te, non lasciar però il tuo luogo; perciocchè la dolcezza fa perdonar di gran peccati.
Коли гнів володаря стане на тебе, не лишай свого місця, — бо лагі́дність доводить до про́щення навіть великих провин.
5 Vi è un male [che] io ho veduto sotto il sole, simile all'errore che procede dal principe.
Є зло, що я бачив під сонцем, мов по́милка, що повстає від володаря:
6 [Cioè: ] che la stoltizia è posta in grandi altezze, ed i ricchi seggono in luoghi bassi.
на великих висо́тах глупо́та буває поста́влена, а багаті сидять у низині́!
7 Io ho veduti i servi a cavallo, ed i ricchi camminare a piè come servi.
Я бачив на ко́нях рабів, князі́ ж пішки ходили, немов ті раби.
8 Chi cava la fossa caderà in essa; e chi rompe la chiusura il serpente lo morderà.
Хто яму копає, той в неї впаде́, а хто валить мура, того га́дина вкусить.
9 Chi rimuove le pietre ne sarà offeso; chi spezza delle legne ne sarà in pericolo.
Хто зно́сить камі́ння, пора́ниться ним; хто дро́ва рубає, загро́жений ними.
10 Se il ferro è rintuzzato, e non se ne arrota il taglio, bisogna raddoppiar la forza; ma la sapienza [è] cosa eccellente, per addirizzar [le cose].
Як залізо ступіє, й хтось ле́за не ви́гострить, той мусить напру́жити свою силу, — та мудрість зара́дить йому!
11 Se il serpente morde, non essendo incantato, niente meglio vale il maldicente.
Коли вкусить гадюка перед закля́ттям, тоді ворожби́т не потрібний.
12 Le parole della bocca del savio [non sono altro che] grazia; ma le labbra dello stolto lo distruggono.
Слова́ з уст премудрого — милість, а губи безумного нищать його:
13 Il principio delle parole della sua bocca [è] stoltizia, ed il fine del suo parlare è mala pazzia.
поча́ток слів його уст — глупо́та, а кінець його уст — зле шале́нство.
14 Benchè lo stolto moltiplichi le parole, l'uomo pur non sa ciò che ha da essere; e chi gli dichiarerà ciò che sarà dopo lui?
Нерозумний говорить багато, та не знає люди́на, що́ буде; а що буде по ньому, хто скаже йому?
15 La fatica degli stolti li stanca; perciocchè non sanno [la via per] andare alla città.
Втомляє безумного праця його, бо не знає й дороги до міста.
16 Guai a te, o paese, il cui re [è] fanciullo, ed i cui principi mangiano [fin dal]la mattina!
Горе, кра́ю, тобі, коли цар твій — хлопчи́на, а влади́ки твої спозара́нку їдять!
17 Beato te, o paese, il cui re [è] di legnaggio nobile, ed i cui principi mangiano a tempo convenevole, per ristoro, e non per ebbrezza!
Щасливий ти, кра́ю, коли син шляхе́тних у тебе царем, а влади́ки твої своєча́сно їдять, як ті му́жі, а не як п'яни́ці!
18 Per la pigrizia di ambe [le mani] il solaio scade, e per le mani spenzolate gocciola in casa.
Від лі́нощів ва́литься стеля, а з опу́щення рук тече дах.
19 I conviti si fanno per gioire, e il vino rallegra i viventi; ed i danari rispondono a tutto.
Гости́ну справляють для радощів, і вином весели́ться життя, а за срі́бло все це можна мати.
20 Non dir male del re, non pur nel tuo pensiero; e non dir male del ricco nella camera dove tu giaci; perciocchè alcun uccello del cielo potrebbe portar[ne] la voce, ed alcun [animale] alato rapportar[ne] le parole.
Навіть у ду́мці своїй не злосло́в на царя, і в спа́льні своїй не кляни багача́, — небесний бо птах віднесе́ твою мову, а крила́тий розкаже про слово твоє.
