Cantico dei Cantici 1
1 Cantico dei cantici, che è di Salomone.
Соломонова Пісня над піснями.
2 Mi baci con i baci della sua bocca! Sì, le tue tenerezze sono più dolci del vino.
„Нехай він цілує мене поцілу́нками уст своїх, — бо ліпші коха́ння твої від вина!
3 Per la fragranza sono inebrianti i tuoi profumi, profumo olezzante è il tuo nome, per questo le giovinette ti amano.
На запах оливи твої запашні́, твоє йме́ння — неначе олива розлита, тому діви кохають тебе!
4 Attirami dietro a te, corriamo! M'introduca il re nelle sue stanze: gioiremo e ci rallegreremo per te, ricorderemo le tue tenerezze più del vino. A ragione ti amano!
Потягни ти мене за собою, біжім! Цар впровадив мене у пала́ти свої, — ми радіти та ті́шитись будемо тобою, згадаємо коха́ння твої, від вина приємніші, — поправді кохають тебе!
5 Bruna sono ma bella, o figlie di Gerusalemme, come le tende di Kedar, come i padiglioni di Salma.
Дочки єрусалимські, — я чорна та гарна, немов ті намети кеда́рські, мов за́навіси Соломонові!
6 Non state a guardare che sono bruna, poiché mi ha abbronzato il sole. I figli di mia madre si sono sdegnati con me: mi hanno messo a guardia delle vigne; la mia vigna, la mia, non l'ho custodita.
Не дивіться на те, що смугля́венька я, бож сонце мене опали́ло, — сини неньки моєї на мене розгні́валися, настанови́ли мене сторожи́ти виноградники, — та свого виноградника власного не встерегла я!“
7 Dimmi, o amore dell'anima mia, dove vai a pascolare il gregge, dove lo fai riposare al meriggio, perché io non sia come vagabonda dietro i greggi dei tuoi compagni.
„Скажи ж мені ти, кого покохала душа моя: Де́ ти пасеш? Де даєш ти спочи́ти у спе́ку ота́рі? Пощо́ біля стад твоїх друзів я буду, немов та причи́нна?“
8 Se non lo sai, o bellissima tra le donne, segui le orme del gregge e mena a pascolare le tue caprette presso le dimore dei pastori.
„Якщо ти не знаєш цього́, вродливі́ша посеред жіно́к, то вийди собі за слідами отари, і випа́суй при ша́трах пасту́ших козля́тка свої“.
9 Alla cavalla del cocchio del faraone io ti assomiglio, amica mia.
„Я тебе прирівня́в до лошиці в воза́х фараонових, о моя ти подру́женько!
10 Belle sono le tue guance fra i pendenti, il tuo collo fra i vezzi di perle.
Гарні щі́чки твої поміж шну́рами пе́рел, а шийка твоя — між разка́ми намиста!
11 Faremo per te pendenti d'oro, con grani d'argento.
Ланцюжки́ золоті ми поробимо тобі разом із срібними ку́льками!“
12 Mentre il re è nel suo recinto, il mio nardo spande il suo profumo.
„Доки цар при своє́му столі, то мій нард видає́ свої па́хощі.
13 Il mio diletto è per me un sacchetto di mirra, riposa sul mio petto.
Мій коханий для мене — мов ки́тиця ми́рри: спочиває між пе́рсами в мене!
14 Il mio diletto è per me un grappolo di cipro nelle vigne di Engàddi.
Мій коханий для мене — мов ки́прове гроно в ен-ґе́дських сада́х-виноградах“!
15 Come sei bella, amica mia, come sei bella! I tuoi occhi sono colombe.
„Яка ти прекрасна, моя ти подру́женько, яка ти хороша! Твої очі немов голуби́ні!“
16 Come sei bello, mio diletto, quanto grazioso! Anche il nostro letto è verdeggiante.
„Який ти прекрасний, о мій ти коханий, який ти приємний! а ложе нам — зе́лень!
17 Le travi della nostra casa sono i cedri, nostro soffitto sono i cipressi.
Бруси наших домів — то кедри́ни, стелі в нас — кипари́си!“
