Giobbe 37
1 Per questo mi batte forte il cuore e mi balza fuori dal petto.
Отож, і від цього тремтить моє серце і зру́шилось з місця свого́.
2 Udite, udite, il rumore della sua voce, il fragore che esce dalla sua bocca.
Ува́жливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, —
3 Il lampo si diffonde sotto tutto il cielo e il suo bagliore giunge ai lembi della terra;
його Він пускає попід усім небом, а світло Своє — аж на кі́нці землі.
4 dietro di esso brontola il tuono, mugghia con il suo fragore maestoso e nulla arresta i fulmini, da quando si è udita la sua voce;
За Ним грім ричить левом, гримить гу́ком своєї вели́чности, і його Він не стримує, почується голос Його.
5 mirabilmente tuona Dio con la sua voce opera meraviglie che non comprendiamo!
Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла́, яких не розуміємо ми.
6 Egli infatti dice alla neve: «Cadi sulla terra» e alle piogge dirotte: «Siate violente».
До снігу говорить Він: „Падай на землю!“а доще́ві та зливі: „Будьте сильні́!“
7 Rinchiude ogni uomo in casa sotto sigillo, perché tutti riconoscano la sua opera.
Він руку печа́тає ко́жній люди́ні, щоб пізнали всі люди про ді́ло Його.
8 Le fiere si ritirano nei loro ripari e nelle loro tane si accovacciano.
І звір входить у схо́вище, і живе в своїх лі́гвищах.
9 Dal mezzogiorno avanza l'uragano e il freddo dal settentrione.
Із кімна́ти південної буря прихо́дить, а з вітру півні́чного — хо́лод.
10 Al soffio di Dio si forma il ghiaccio e la distesa dell'acqua si congela.
Від Божого по́диху лід повстає, і во́дна широкість тужа́віє.
11 Carica di umidità le nuvole e le nubi ne diffondono le folgori.
Тако́ж Він обтя́жує ві́льгістю ту́чу, і світло своє розпоро́шує хмара,
12 Egli le fa vagare dappertutto secondo i suoi ordini, perché eseguiscano quanto comanda loro sul mondo intero.
і вона по околицях ходить та блукає за Його про́водом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселе́нної, —
13 Le manda o per castigo della terra o in segno di bontà.
він наво́дить її чи на кару для кра́ю Свого, чи на милість.
14 Porgi l'orecchio a questo, Giobbe, soffèrmati e considera le meraviglie di Dio.
Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чу́да!
15 Sai tu come Dio le diriga e come la sua nube produca il lampo?
Чи ти знаєш, що́ Бог накладає на них, і зая́снює світло із хмари Своєї?
16 Conosci tu come la nube si libri in aria, i prodigi di colui che tutto sa?
Чи ти знаєш, як но́ситься хмара в повітрі, про чу́да Того, Який має безва́дне знання́,
17 Come le tue vesti siano calde quando non soffia l'austro e la terra riposa?
ти, що ша́ти твої стають теплі, як сти́шується земля з по́лудня?
18 Hai tu forse disteso con lui il firmamento, solido come specchio di metallo fuso?
Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну́, немов дзе́ркало лите?
19 Insegnaci che cosa dobbiamo dirgli. Noi non parleremo per l'oscurità.
Навчи нас, що скажем Йому́? Через темність ми не впорядку́ємо слова́.
20 Gli si può forse ordinare: «Parlerò io?». O un uomo può dire che è sopraffatto?
Чи Йому оповісться, що́ буду казати? Чи зміг хто сказа́ти, що Він знищений буде?
21 Ora diventa invisibile la luce, oscurata in mezzo alle nubi: ma tira il vento e le spazza via.
І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер пере́йде — і ви́чистить їх.
22 Dal nord giunge un aureo chiarore, intorno a Dio è tremenda maestà.
Із півно́чі прихо́дить воно, немов золото те, та над Богом вели́чність страшна́.
23 L’Onnipotente noi non lo possiamo raggiungere, sublime in potenza e rettitudine e grande per giustizia: egli non ha da rispondere.
Всемогутній, — Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить ніко́го судом та великою правдою.
24 Perciò gli uomini lo temono: a lui la venerazione di tutti i saggi di mente.
Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросе́рдих не дивиться Він“.
