Zsoltárok 88
1 Ének. A Kóráh fiainak zsoltára. Az éneklőmesternek a Mahalath-lehannóthra. Az Ezrahita Hémán tanítása. Uram, szabadításomnak Istene! Nappal kiáltok, éjjelente előtted vagyok:
Пісня. Псалом синів Кореєвих. Керівнику хору. На мотив махалат лаанот. Повчання Гемана-езрахітянина. Господи, Боже мого спасіння, вдень я волаю до Тебе, вночі – я перед Тобою.
2 Jusson elődbe imádságom, hajtsad füled az én kiáltozásomra!
Нехай молитва моя дійде до Твого обличчя, схили Твоє вухо до крику мого.
Бо душа моя наситилася стражданнями й життя моє наблизилося до царства смерті. (Sheol h7585)
4 Hasonlatossá lettem a sírba szállókhoz; olyan vagyok, mint az erejevesztett ember.
Мене зараховано до тих, хто спускається до прірви; я став як муж, що не має сили.
5 A holtak közt van az én helyem, mint a megölteknek, a kik koporsóban feküsznek, a kikről többé nem emlékezel, mert elszakasztattak a te kezedtől.
Я покинутий між мертвими, немов ті убиті, що лежать у могилі, про яких Ти більше не згадуєш і які відкинуті від руки Твоєї.
6 Mély sírba vetettél be engem, sötétségbe, örvények közé.
Ти поклав мене в глибоку прірву, у темні закутки безодні.
7 A te haragod reám nehezedett, és minden haboddal nyomtál engem. (Szela)
Твій гнів тяжіє наді мною, і усіма могутніми хвилями Твоїми Ти пригнітив мене. (Села)
8 Elszakasztottad ismerőseimet tőlem, útálattá tettél előttök engem; berekesztettem és ki nem jöhetek.
Ти віддалив від мене моїх знайомих, зробив мене огидою для них. Мене замкнуто, і я не можу вийти;
9 Szemem megsenyvedett a nyomorúság miatt; kiáltalak téged Uram minden napon, hozzád terjengetem kezeimet.
очі мої виснажилися від гніту. Я кликав до Тебе, Господи, щодня, простягав до Тебе свої долоні.
10 Avagy a holtakkal teszel-é csodát? Felkelnek-é vajjon az árnyak, hogy dicsérjenek téged? (Szela)
Хіба Ти твориш чудеса для померлих? Чи духи померлих встануть, щоб славити Тебе?
11 Beszélik-é a koporsóban a te kegyelmedet, hűségedet a pusztulás helyén?
Чи буде звіщатися в могилі милість Твоя і вірність Твоя – в безодні Погибелі?
12 Megtudhatják-é a sötétségben a te csodáidat, és igazságodat a feledékenység földén?
Хіба серед мороку звіщають чудеса Твої і праведність Твою – у землі забуття?
13 De én hozzád rimánkodom, Uram, és jó reggel elédbe jut az én imádságom:
Я ж, Господи, волаю до Тебе, із самого ранку моя молитва йде Тобі назустріч.
14 Miért vetsz el hát Uram engem, és rejted el orczádat én tőlem?
Чому, Господи, Ти цураєшся душі моєї, ховаєш обличчя Твоє від мене?
15 Nyomorult és holteleven vagyok ifjúságomtól kezdve; viselem a te rettentéseidet, roskadozom.
Від юності своєї я пригнічений і виснажений, знесилився, несучи тягар жахів Твоїх.
16 Általmentek rajtam a te búsulásaid; a te szorongatásaid elemésztettek engem.
Твоя лють пройшла наді мною, жахи Твої знесилили мене.
17 Körülvettek engem, mint a vizek egész napon; együttesen körülöveztek engem.
Вони, як вода, оточують мене цілий день, разом облягають мене.
18 Elszakasztottál tőlem barátot és rokont; ismerőseim a – setétség.
Ти віддалив від мене приятеля й друга, темні закутки [стали] моїми знайомими.
