Zsoltárok 73
1 Aszáf zsoltára. Bizony jó Izráelhez az Isten, azokhoz, a kik tiszta szívűek.
Псалом Аса́фів.
2 De én?! Már-már meghanyatlottak lábaim; és kis híjja, hogy lépteim el nem iszamodtak.
А я, — мало не послизну́лися но́ги мої, мало не посковзну́лися сто́пи мої,
3 Mert irígykedtem a kevélyekre, látván a gonoszok jó szerencséjét.
бо лихим я зави́дував, бачивши спо́кій безбожних, —
4 Mert halálukig nincsenek kínjaik, és az ő erejök állandó.
бо не мають стражда́ння до смерти своєї, і здорове їхнє тіло,
5 A halandók nyomorúságában nincs részök, és az emberekkel nem ostoroztatnak.
на лю́дській роботі нема їх, і ра́зом із іншими лю́дьми не зазнаю́ть вони вда́рів.
6 Ezért nyakuknak ékessége kevélység, ruha gyanánt erőszak borítja őket.
Тому́ то пиха їхню шию оздо́блює, зодяга́є їх ша́та наси́лля,
7 A kövérség miatt kinn ülnek az ő szemeik, elméjök gondolatjai csaponganak.
вилазять їм очі від жи́ру, бажа́ння їхнього серця збули́ся,
8 Gúnyolódnak és gonoszságot szólnak; elnyomásról beszélnek fennhéjázással.
сміються й злосли́во говорять про у́тиск, говорять бундю́чно:
9 Az égre tátogatják szájokat, és nyelvök eljárja a földet.
свої уста до неба підно́сять, — а їхній язик по землі походжа́є!
10 Azért fordul az ő népe ide, hogy tele pohár vizet szürcsölnek;
Тому́ то туди Його люди зверта́ються, і щедро беруть собі воду
11 És mondják: Mint tudhatná ezt az Isten, s van-é a Magasságosban értelem?
та й кажуть: „Хіба́ Бог те знає, і чи має Всеви́шній відо́мість,
12 Ímé, ezek gonoszok, és örök biztonságban vagyont gyűjtenek!
як он ті безбожні й безпечні на світі збільши́ли бага́тство своє?“
13 Bizony hiába tartottam én tisztán szívemet, és mostam ártatlanságban kezeimet;
Направду, нада́рмо очи́стив я серце своє, і в неви́нності вимив ру́ки свої,
14 Mert nyomorgattatom minden napon, és ostoroztatom minden reggel!
і ввесь день я побитий, і щора́нку пока́раний.
15 Ha azt mondom: Ilyen módon szólok: Ímé, a te fiaid nemzedékét árulom el.
Коли б я сказав: „Буду так говори́ть, як вони“, то спроневі́рився б я поколі́нню синів Твоїх.
16 Gondolkodom, hogy ezt megérthessem; de nehéz dolog ez szemeimben.
І розду́мував я, щоб пізна́ти оте, — та трудне́ воно в о́чах моїх,
17 Mígnem bemenék az Isten szent helyébe: megértém azoknak sorsát.
аж прийшов я в Божу святиню, — і кінець їхній побачив:
18 Bizony síkos földön helyezted el őket; pusztaságokra vetetted ki őket.
направду, — Ти їх на слизько́му поставив, на спусто́шення кинув Ти їх!
19 Mind elpusztulnak egy szempillantásban! Elvesznek, elenyésznek a rettegéstől.
Як вони в одній хвилі спусто́шені, згинули, пощеза́ли від стра́хів!
20 Mint álmot, ha felserkenünk: te Uram, ha felserkensz, úgy veted meg képöket.
Немов сном по обу́дженні, Господи, о́бразом їхнім пого́рдиш, мов сном по обу́дженні!
21 Hogyha keseregne szívem, és háborognának veséim:
Бо болить моє серце, і в нутрі́ моїм коле,
22 Akkor balgatag és tudatlan volnék én, oktalan állat volnék te irántad.
а я немов бидло й не знаю, — я перед Тобою худо́бою став!
23 De én mindenkor veled vagyok, te fogod az én jobb kezemet.
Та я за́вжди з Тобою, — Ти де́ржиш мене за правицю,
24 Tanácsoddal igazgatsz engem, és azután dicsőségbe fogadsz be engem.
Ти Своєю порадою во́диш мене, і пото́му до слави Ти ві́зьмеш мене!
25 Kicsodám van az egekben? Náladnál egyébben nem gyönyörködöm e földön!
Хто є мені на небеса́х, окрім Тебе? А я при Тобі на землі не бажаю нічо́го!
26 Ha elfogyatkozik is testem és szívem: szívemnek kősziklája és az én örökségem te vagy, oh Isten, mindörökké!
Гине тіло моє й моє серце, та Бог — скеля серця мого й моя доля навіки,
27 Mert ímé, a kik eltávoznak tőled, elvesznek; mind kiirtod azokat, a kik elhajolnak tőled.
бо погинуть ось ті, хто боку́є від Тебе, пони́щиш Ти кожного, хто відсту́пить від Тебе!
28 De én? Isten közelsége oly igen jó nékem. Az Úr Istenben vetem reménységemet, hogy hirdessem minden te cselekedetedet.
А я, — бли́зькість Бога для мене добро́, — на Владику, на Господа свою певність складаю, щоб звіща́ти про всі Твої чи́ни!
