Zsoltárok 104
1 Áldjad én lelkem az Urat! Uram én Istenem, nagy vagy te igen, ékességet és fenséget öltöztél magadra!
Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
2 A ki körülvette magát világossággal, mint egy öltözettel, és kiterjesztette az egeket, mint egy kárpitot;
Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
3 A ki vizeken építi fel az ő palotáját, a felhőket rendeli az ő szekerévé, jár a szeleknek szárnyain;
Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
4 A ki a szeleket teszi követeivé, a lángoló tüzet szolgáivá.
Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
5 Ő fundálta a földet az ő oszlopain, nem mozdul az meg soha örökké.
Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
6 Vízáradattal, mint egy ruhával borítottad be azt, a hegyek felett is vizek állottak vala.
безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
7 Egy kiáltásodtól eloszlának, és mennydörgésednek szavától szétriadának.
від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
8 Hegyek emelkedének fel és völgyek szállának alá arra a helyre, a melyet fundáltál nékik.
виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
9 Határt vetettél, a melyet át nem hágnak, nem térnek vissza a földnek elborítására.
Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
10 A ki elbocsátja a forrásokat a völgyekbe, hogy folydogáljanak a hegyek között;
Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
11 Megitassák a mezőnek minden állatát; a vadszamarak is megoltsák szomjúságukat.
напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
12 Mellettök lakoznak az égnek madarai, az ágak közül hangicsálnak.
Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
13 A ki megöntözi a hegyeket az ő palotájából; a te munkáidnak gyümölcséből megelégíttetik a föld.
Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
14 A ki füvet sarjaszt a barmoknak és növényeket az embereknek hasznára, hogy eledelt vegyenek a földből,
Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
15 És bort, a mely megvidámítja a halandónak szívét, fényesebbé teszi az orczát az olajnál; és kenyeret, a mely megerősíti a halandónak szívét.
і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
16 Megelégíttetnek az Úrnak fái, a Libánonnak czédrusai, a melyeket plántált;
Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
17 A melyeken madarak fészkelnek: az eszterág, a melynek a cziprusok a háza.
що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
18 A magas hegyek a vadkecskéknek, a sziklák hörcsögöknek menedéke.
Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
19 Teremtett holdat ünnepeknek mutatására; a napot, a mely lenyugovását tudja.
і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
20 Szerzett setétséget, hogy éjszaka legyen, a melyben szétjárjanak a mezőnek összes vadai;
Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
21 Az oroszlánkölykök, a melyek ordítanak a prédáért, sürgetvén Istentől eledelöket.
рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
22 Ha felkél a nap, elrejtőznek és hajlékaikban heverésznek;
Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
23 Az ember munkájára megy ki, és az ő dolgára mind estvéig.
Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
24 Mily számtalanok a te műveid, Uram! Mindazokat bölcsen alkottad meg, és betelt a föld a te gazdagságoddal.
Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
25 Ez a nagy és széles tenger! Itt vannak benne a megszámlálhatatlan csúszók; apró állatok nagyokkal együtt.
Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
26 Amott gályák járnak s czethal, a melyet azért formáltál, hogy játszadozzék benne.
Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
27 Mindazok te reád néznek, hogy megadjad eledelüket alkalmas időben.
Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
28 Adsz nékik és ők takarnak; megnyitod kezedet, és megtelnek a te jóvoltoddal.
Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
29 Elfordítod orczádat, megháborodnak; elveszed a lelköket, kimulnak és porrá lesznek újra.
Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
30 Kibocsátod a te lelkedet, megújulnak, és újjá teszed a földnek színét.
Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
31 Legyen az Úrnak dicsőség örökké; örvendezzen az Úr az ő teremtményeiben;
Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
32 A ki, ha rátekint e földre, megrendül az; megilleti a hegyeket, és füstölögnek azok.
Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
33 Éneklek az Úrnak egész életemben; zengedezek az én Istenemnek, a míg vagyok!
Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
34 Legyen kedves néki az én rebegésem; örvendezem én az Úrban;
Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
35 Veszszenek el a bűnösök a földről, és a hitetlenek ne legyenek többé! Áldjad én lelkem az Urat; dicsérjétek az Urat!
Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
