Jeremiás sir 5
1 Emlékezzél meg Uram, mi esett meg rajtunk; tekintsd meg és lásd meg gyalázatunkat!
Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
2 A mi örökségünk idegenekre szállt; házaink a jövevényekéi.
наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
3 Apátlan árvák lettünk; anyáink, mint az özvegyek.
Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
4 Vizünket pénzért iszszuk, tűzifánkat áron kapjuk.
Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
5 Nyakunknál fogva hajtatunk; elfáradtunk, nincsen nyugtunk.
У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
6 Égyiptomnak adtunk kezet, az assziroknak, hogy jóllakjunk kenyérrel.
До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
7 Apáink vétkeztek; nincsenek; mi hordozzuk vétkeiket.
Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
8 Szolgák uralkodnak rajtunk; nincs a ki megszabadítson kezökből.
Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
9 Életünk veszélyeztetésével szerezzük kenyerünket a pusztában levő fegyver miatt.
Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
10 Bőrünk, mint a kemencze, megfeketedett az éhség lázától.
Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
11 Az asszonyokat meggyalázták Sionban, a szűzeket Júda városaiban.
Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
12 A fejedelmeket kezökkel akasztották fel; a vének orczáit nem becsülik.
Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
13 Az ifjak a kézi malmot hordozzák, és a gyermekek a fahordásban botlanak el.
Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
14 A vének eltüntek a kapuból, megszüntek az ifjak énekelni.
Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
15 Oda van a mi szívünk öröme, gyászra fordult a mi körtánczunk.
втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
16 Elesett a mi fejünknek koronája, jaj most nékünk mert vétkeztünk!
Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
17 Ezért lett beteg a mi szívünk, ezekért homályosodtak meg a mi szemeink;
тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
18 A Sion hegyéért, hogy elpusztult; rókák futkosnak azon!
через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
19 Te Uram örökké megmaradsz; a te királyi széked nemzedékről nemzedékre!
Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
20 Miért feledkezel el örökre mi rólunk? miért hagysz el minket hosszú időre?
Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
21 Téríts vissza Uram magadhoz és visszatérünk; újítsd meg a mi napjainkat, mint régen.
Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
22 Mert bizony-bizony megvetettél minket; megharagudtál ránk felettébb!
Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
