Jób 6
1 Jób pedig felele, és monda:
А Йов відповів та й сказав:
2 Oh, ha az én bosszankodásomat mérlegre vetnék, és az én nyomorúságomat vele együtt tennék a fontba!
„Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
3 Bizony súlyosabb ez a tenger fövenyénél; azért balgatagok az én szavaim.
то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
4 Mert a Mindenható nyilai vannak én bennem, a melyeknek mérge emészti az én lelkemet, és az Istennek rettentései ostromolnak engem.
Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
5 Ordít-é a vadszamár a zöld füvön, avagy bőg-é az ökör az ő abrakja mellett?
Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
6 Vajjon ízetlen, sótalan étket eszik-é az ember; avagy kellemes íze van-é a tojásfehérnek?
Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
7 Lelkem iszonyodik érinteni is; olyanok azok nékem, mint a megromlott kenyér!
Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
8 Oh, ha az én kérésem teljesülne, és az Isten megadná, amit reménylek;
О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
9 És tetszenék Istennek, hogy összetörjön engem, megoldaná kezét, hogy szétvagdaljon engem!
О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
10 Még akkor lenne valami vigasztalásom; újjonganék a fájdalomban, a mely nem kimél, mert nem tagadtam meg a Szentnek beszédét.
то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
11 Micsoda az én erőm, hogy várakozzam; mi az én végem, hogy türtőztessem magam?!
Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
12 Kövek ereje-é az én erőm, avagy az én testem aczélból van-é?
Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
13 Hát nincsen-é segítség számomra; avagy a szabadulás elfutott-é tőlem?!
Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
14 A szerencsétlent barátjától részvét illeti meg, még ha elhagyja is a Mindenhatónak félelmét.
Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
15 Atyámfiai hűtlenül elhagytak mint a patak, a mint túláradnak medrükön a patakok.
Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
16 A melyek szennyesek a jégtől, a melyekben olvadt hó hömpölyög;
темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
17 Mikor átmelegülnek, elapadnak, a hőség miatt fenékig száradnak.
Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
18 Letérnek útjokról a vándorok; felmennek a sivatagba utánok és elvesznek.
Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
19 Nézegetnek utánok Téma vándorai; Sébának utasai bennök reménykednek.
Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
20 Megszégyenlik, hogy bíztak, közel mennek és elpirulnak.
І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
21 Így lettetek ti most semmivé; látjátok a nyomort és féltek.
Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
22 Hát mondtam-é: adjatok nékem valamit, és a ti jószágotokból ajándékozzatok meg engem?
Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
23 Szabadítsatok ki engem az ellenség kezéből, és a hatalmasok kezéből vegyetek ki engem?
і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
24 Tanítsatok meg és én elnémulok, s a miben tévedek, értessétek meg velem.
Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
25 Oh, mily hathatósak az igaz beszédek! De mit ostoroz a ti ostorozásotok?
Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
26 Szavak ostorozására készültök-é? Hiszen a szélnek valók a kétségbeesettnek szavai!
Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
27 Még az árvának is néki esnétek, és sírt ásnátok a ti barátotoknak is?!
і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
28 Most hát tessék néktek rám tekintenetek, és szemetekbe csak nem hazudom?
Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
29 Kezdjétek újra kérlek, ne legyen hamisság. Kezdjétek újra, az én igazságom még mindig áll.
Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
30 Van-é az én nyelvemen hamisság, avagy az én ínyem nem veheti-é észre a nyomorúságot?
Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
