Jób 37
1 Ezért remeg az én szívem, és csaknem kiszökik helyéből.
Отож, і від цього тремтить моє серце і зру́шилось з місця свого́.
2 Halljátok meg figyelmetesen az ő hangjának dörgését, és a zúgást, a mely az ő szájából kijön!
Ува́жливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, —
3 Az egész ég alatt szétereszti azt, és villámát is a földnek széléig.
його Він пускає попід усім небом, а світло Своє — аж на кі́нці землі.
4 Utána hang zendül, az ő fenségének hangjával mennydörög, s nem tartja vissza azt, ha szava megzendült.
За Ним грім ричить левом, гримить гу́ком своєї вели́чности, і його Він не стримує, почується голос Його.
5 Isten az ő szavával csudálatosan mennydörög, és nagy dolgokat cselekszik, úgy hogy nem érthetjük.
Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла́, яких не розуміємо ми.
6 Mert azt mondja a hónak: Essél le a földre! És a zápor-esőnek és a zuhogó zápornak: Szakadjatok.
До снігу говорить Він: „Падай на землю!“а доще́ві та зливі: „Будьте сильні́!“
7 Minden ember kezét lepecsétli, hogy megismerje minden halandó, hogy az ő műve.
Він руку печа́тає ко́жній люди́ні, щоб пізнали всі люди про ді́ло Його.
8 Akkor a vadállat az ő tanyájára húzódik, és az ő barlangjában marad.
І звір входить у схо́вище, і живе в своїх лі́гвищах.
9 Rejtekéből előjön a vihar, és az északi szelektől a fagy.
Із кімна́ти південної буря прихо́дить, а з вітру півні́чного — хо́лод.
10 Isten lehellete által támad a jég, és szorul össze a víznek szélessége.
Від Божого по́диху лід повстає, і во́дна широкість тужа́віє.
11 Majd nedvességgel öntözi meg a felleget, s áttöri a borulatot az ő villáma.
Тако́ж Він обтя́жує ві́льгістю ту́чу, і світло своє розпоро́шує хмара,
12 És az köröskörül forog az ő vezetése alatt, hogy mindazt megtegyék, a mit parancsol nékik, a föld kerekségének színén.
і вона по околицях ходить та блукає за Його про́водом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселе́нної, —
13 Vagy ostorul, ha földjének úgy kell, vagy áldásul juttatja azt.
він наво́дить її чи на кару для кра́ю Свого, чи на милість.
14 Vedd ezt füledbe Jób, állj meg és gondold meg az Istennek csudáit.
Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чу́да!
15 Megtudod-é, mikor rendeli azt rájok az Isten, hogy villanjon az ő felhőjének villáma?
Чи ти знаєш, що́ Бог накладає на них, і зая́снює світло із хмари Своєї?
16 Tudod-é, hogy miként lebegnek a felhők, vagy a tökéletes tudásnak csudáit érted-é?
Чи ти знаєш, як но́ситься хмара в повітрі, про чу́да Того, Який має безва́дне знання́,
17 Miképen melegülnek át ruháid, mikor nyugton van a föld a déli széltől?
ти, що ша́ти твої стають теплі, як сти́шується земля з по́лудня?
18 Vele együtt terjesztetted-é ki az eget, a mely szilárd, mint az aczéltükör?
Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну́, немов дзе́ркало лите?
19 Mondd meg nékünk, mit szóljunk néki? A setétség miatt semmit sem kezdhetünk.
Навчи нас, що скажем Йому́? Через темність ми не впорядку́ємо слова́.
20 Elbeszélik-é néki, ha szólok? Ha elmondaná valaki: bizony vége volna!
Чи Йому оповісться, що́ буду казати? Чи зміг хто сказа́ти, що Він знищений буде?
21 Néha nem látják a napot, bár az égen ragyog; de szél fut át rajta és kiderül.
І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер пере́йде — і ви́чистить їх.
22 Észak felől aranyszínű világosság támad, Isten körül félelmetes dicsőség.
Із півно́чі прихо́дить воно, немов золото те, та над Богом вели́чність страшна́.
23 Mindenható! Nem foghatjuk meg őt; nagy az ő hatalma és ítélő ereje, és a tiszta igazságot el nem nyomja.
Всемогутній, — Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить ніко́го судом та великою правдою.
24 Azért rettegjék őt az emberek; a kevély bölcsek közül nem lát ő egyet sem.
Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросе́рдих не дивиться Він“.
