Jób 30
1 Most pedig nevetnek rajtam, a kik fiatalabbak nálam a kiknek atyjokat az én juhaimnak komondorai közé sem számláltam volna.
А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
2 Mire való lett volna nékem még kezök ereje is? Rájok nézve a vénség elveszett!
Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
3 Szükség és éhség miatt összeaszottak, a kik a kopár földet futják, a sötét, sivatag pusztaságot.
Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 A kik keserű füvet tépnek a bokor mellett, és rekettyegyökér a kenyerök.
рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
5 Az emberek közül kiűzik őket, úgy hurítják őket, mint a tolvajt.
Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
6 Félelmetes völgyekben kell lakniok, a földnek és szikláknak hasadékaiban.
так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
7 A bokrok között ordítanak, a csalánok alatt gyülekeznek.
ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
8 Esztelen legények, sőt becstelen fiak, a kiket kivertek az országból.
сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
9 És most ezeknek lettem gúnydalává, nékik levék beszédtárgyuk!
А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
10 Útálnak engem, messze távoznak tőlem, és nem átalanak pökdösni előttem.
Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
11 Sőt leoldják kötelöket és bántalmaznak engem, és a zabolát előttem kivetik.
бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
12 Jobb felől ifjak támadnak ellenem, gáncsot vetnek lábaimnak, és ösvényt törnek felém, hogy megrontsanak.
По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
13 Az én útamat elrontják, romlásomat öregbítik, nincsen segítség ellenök.
Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
14 Mint valami széles résen, úgy rontanak elő, pusztulás között hömpölyögnek ide.
немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
15 Rettegések fordultak ellenem, mint vihar űzik el tisztességemet, boldogságom eltünt, mint a felhő.
Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
16 Mostan azért enmagamért ontja ki magát lelkem; nyomorúságnak napjai fognak meg engem.
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 Az éjszaka meglyuggatja csontjaimat bennem, és nem nyugosznak az én inaim.
Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
18 A sok erőlködés miatt elváltozott az én ruházatom; úgy szorít engem, mint a köntösöm galléra.
З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
19 A sárba vetett engem, hasonlóvá lettem porhoz és hamuhoz.
Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
20 Kiáltok hozzád, de nem felelsz; megállok és csak nézel reám!
Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
21 Kegyetlenné változtál irántam; kezed erejével harczolsz ellenem.
Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
22 Felemelsz, szélnek eresztesz engem, és széttépsz engem a viharban.
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
23 Hiszen tudtam, hogy visszatérítesz engem a halálba, és a minden élő gyülekező házába;
Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
24 De a roskadóban levő ne nyujtsa-é ki kezét? Avagy ha veszendőben van, ne kiáltson-é segítségért?
Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 Avagy nem sírtam-é azon, a kinek kemény napja volt; a szűkölködő miatt nem volt-é lelkem szomorú?
Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 Bizony jót reméltem és rossz következék, világosságot vártam és homály jöve.
Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
27 Az én bensőm forr és nem nyugoszik; megrohantak engem a nyomorúságnak napjai.
Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
28 Feketülten járok, de nem a nap hősége miatt; felkelek a gyülekezetben és kiáltozom.
ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
29 Atyjok fiává lettem a sakáloknak, és társokká a strucz madaraknak.
Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
30 Bőröm feketülten hámlik le rólam, és csontom elég a hőség miatt.
моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
31 Hegedűm sírássá változék, sípom pedig jajgatók szavává.
І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
