Jób 3
1 Ezután megnyitá Jób az ő száját, és megátkozá az ő napját.
По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
2 És szóla Jób, és monda:
І Йов заговорив та й сказав:
3 Veszszen el az a nap, a melyen születtem, és az az éjszaka, a melyen azt mondták: fiú fogantatott.
„Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
4 Az a nap legyen sötétség, ne törődjék azzal az Isten onnét felül, és világosság ne fényljék azon.
Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
5 Tartsa azt fogva sötétség és a halál árnyéka; a felhő lakozzék rajta, nappali borulatok tegyék rettenetessé.
Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
6 Az az éjszaka! Sűrű sötétség fogja be azt; ne soroztassék az az esztendőnek napjaihoz, ne számláltassék a hónapokhoz.
Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
7 Az az éjszaka! Legyen az magtalan, ne legyen örvendezés azon.
Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
8 Átkozzák meg azt, a kik a nappalt átkozzák, a kik bátrak felingerelni a leviathánt.
Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
9 Sötétüljenek el az ő estvéjének csillagai; várja a világosságot, de az ne legyen, és ne lássa a hajnalnak pirját!
Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
10 Mert nem zárta be az én anyám méhének ajtait, és nem rejtette el szemeim elől a nyomorúságot.
бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
11 Mért is nem haltam meg fogantatásomkor; mért is ki nem multam, mihelyt megszülettem?
Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
12 Mért vettek fel engem térdre, és mért az emlőkre, hogy szopjam?!
Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
13 Mert most feküdném és nyugodnám, aludnám és akkor nyugton pihenhetnék –
Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
14 Királyokkal és az ország tanácsosaival, a kik magoknak kőhalmokat építenek.
з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
15 Vagy fejedelmekkel, a kiknek aranyuk van, a kik ezüsttel töltik meg házaikat.
або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
16 Vagy mért nem lettem olyan, mint az elásott, idétlen gyermek, mint a világosságot sem látott kisdedek?
Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
17 Ott a gonoszok megszünnek a fenyegetéstől, és ott megnyugosznak, a kiknek erejök ellankadt.
Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
18 A foglyok ott mind megnyugosznak, nem hallják a szorongatónak szavát.
разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
19 Kicsiny és nagy ott egyenlő, és a szolga az ő urától szabad.
Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
20 Mért is ad Isten a nyomorultnak világosságot, és életet a keseredett szivűeknek?
І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
21 A kik a halált várják, de nem jön az, és szorgalmasabban keresik mint az elrejtett kincset.
що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
22 A kik nagy örömmel örvendeznek, vigadnak, mikor megtalálják a koporsót.
тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
23 A férfiúnak, a ki útvesztőbe jutott, és a kit az Isten bekerített köröskörül.
мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
24 Mert kenyerem gyanánt van az én fohászkodásom, és sóhajtásaim ömölnek, mint habok.
Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
25 Mert a mitől remegve remegtem, az jöve reám, és a mitől rettegtem, az esék rajtam.
бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
26 Nincs békességem, sem nyugtom, sem pihenésem, mert nyomorúság támadt reám.
Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
