Jób 29
1 Jób pedig folytatá az ő beszédét, és monda:
І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 Oh, vajha olyan volnék, mint a hajdani hónapokban, a mikor Isten őrzött engem!
„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
3 Mikor az ő szövétneke fénylett fejem fölött, s világánál jártam a setétet;
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
4 A mint java-korom napjaiban valék, a mikor Isten gondossága borult sátoromra!
як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
5 Mikor még a Mindenható velem volt, és körültem voltak gyermekeim;
коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
6 Mikor lábaimat édes tejben mostam, és mellettem a szikla olajpatakokat ontott;
коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
7 Mikor a kapuhoz mentem, fel a városon; a köztéren székemet fölállítám:
Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
8 Ha megláttak az ifjak, félrevonultak, az öregek is fölkeltek és állottak.
як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
9 A fejedelmek abbahagyták a beszédet, és tenyeröket szájukra tették.
зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
10 A főemberek szava elnémult, és nyelvök az ínyökhöz ragadt.
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
11 Mert a mely fül hallott, boldognak mondott engem, és a mely szem látott, bizonyságot tett én felőlem.
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
12 Mert megmentém a kiáltozó szegényt, és az árvát, a kinek nem volt segítsége.
бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
13 A veszni indultnak áldása szállt reám, az özvegynek szívét megörvendeztetém.
Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
14 Az igazságot magamra öltém és az is magára ölte engem; palást és süveg gyanánt volt az én ítéletem.
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
15 A vaknak én szeme valék, és a sántának lába.
Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
16 A szűkölködőknek én atyjok valék, az ismeretlennek ügyét is jól meghányám-vetém.
Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
17 Az álnoknak zápfogait kitördösém, és fogai közül a prédát kiütém vala.
Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
18 Azt gondoltam azért: fészkemmel veszek el, és mint a homok, megsokasodnak napjaim.
І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
19 Gyökerem a víznek nyitva lesz, és ágamon hál meg a harmat.
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
20 Dicsőségem megújul velem, és kézívem erősebbé lesz kezemben.
Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
21 Hallgattak és figyeltek reám, és elnémultak az én tanácsomra.
Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
22 Az én szavaim után nem szóltak többet, s harmatként hullt rájok beszédem.
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
23 Mint az esőre, úgy vártak rám, és szájukat tátották, mint tavaszi záporra.
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
24 Ha rájok mosolyogtam, nem bizakodtak el, és arczom derüjét nem sötétíték be.
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
25 Örömest választottam útjokat, mint főember ültem ott; úgy laktam ott, mint király a hadseregben, mint a ki bánkódókat vigasztal.
Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
