Zsoltárok 88
1 Ének, zsoltár. Kórach fiaitól. A karmesternek, Máchalát szerint, éneklésre. Oktató dal az ezráchi Hémántól. Örökkévaló, segítségem Istene, nappal kiáltok, meg éjjel teelőtted;
Пісня. Псалом. Синів Кореєвих. Для дириґента хору. На „Махалат леаннот“. Пісня навча́льна Ге́мана езрахе́янина. Господи, Боже спасі́ння мого́, вдень я кли́чу й вночі Я перед Тобою:
2 jusson eléd imádságom, hajlítsd füledet fohászkodásomra.
хай молитва моя дійде перед обличчя Твоє, нахили Своє ухо до зо́йку мого,
душа бо моя насити́лась нещастями, а життя моє збли́зилося до шео́лу! (Sheol h7585)
4 Azokhoz számíttattam, kik a gödörbe szállnak, olyan lettem mint erő nélkül levő férfi
Я до тих прирахований став, що в могилу відхо́дять, я став, немов муж той безсилий.
5 a holtak között, odavetve, miként megölöttek, sírban fekvők, kikről nem emlékezel többé, hisz ők elszakíttattak kezedtől.
Я кинений серед померлих, немов оті тру́пи, що в гро́бі лежать, що про них Ти не згадуєш більш, і потя́ті вони від Твоєї руки.
6 Helyeztél engem a legal só gödörbe, sötétségbe, mélységbe.
Умісти́в Ти мене в глибоче́зну могилу, до пітьми́ в глибина́х.
7 Haragod reám eresztette súlyát, és mind a hullámaiddal sújtottál. Széla.
На мене лягла́ Твоя лють, і Ти всіма́ Своїми лама́ннями мучив мене. (Се́ла)
8 Eltávolítottad ismerőseimet tőlem, utálattá tettél engem nekik, elzárva vagyok, nem juthatok ki.
Віддалив Ти від мене знайо́мих моїх, учинив Ти мене за оги́ду для них, Я за́мкнений і не вихо́джу,
9 Szemem elepedt a nyomortól, hívtalak téged, Örökkévaló, mindennap, kiterjesztettem hozzád kezeimet.
стемні́ло з біди моє око. Я кожного дня Тебе кличу, о Господи, простяга́ю до Тебе ру́ки свої!
10 A holtaknak teszel-e csodát, avagy árnyak kelnek-e föl, magasztalnak-e téged? Széla.
Чи Ти чудо вчиниш померлим? Чи тру́пи встануть і будуть хвали́ти Тебе? (Се́ла)
11 Elbeszélik-e a sírban szeretetedet, hűségedet az enyészetben?
Хіба милість Твоя буде в гро́бі звіща́тись, а вірність Твоя в аввадо́ні?
12 Ismerik-e a sötétségben csodádat, és igazságodat a feledés országában?
Чи позна́ється в те́мряві чудо Твоє, а в краю́ забуття́ — справедливість Твоя?
13 Én pedig hozzád, oh Örökkévaló, fohászkodtam és reggel elédbe jut imádságom.
Та я кличу до Тебе, о Господи, і вранці молитва моя Тебе випере́джує.
14 Miért, oh Örökkévaló, veted el lelkemet, rejted el arczodat előlem?
Для чо́го, о Господи, кидаєш душу мою, ховаєш від мене обличчя Своє?
15 Szegény vagyok én és sínylődő ifjuságtól fogva, viselem ijedelmeidet, oda vagyok.
Нужде́нний я та помираю відма́лку, перено́шу страхіття Твої, я осла́блений став.
16 Elvonulnak fölöttem föllobbanásaid, rettentéseid megsemmisítettek engem.
Перейшли́ надо мною Твої пересе́рдя, страхіття Твої зруйнува́ли мене, —
17 Körülvettek mint a víz egész nap, közrefogtak engem egyaránt.
вони оточа́ють мене, як вода, увесь день, вони ра́зом мене обляга́ють.
18 Eltávolítottál tőlem barátot és társat, ismerőseim – csupa sötétség.
друга й при́ятеля віддалив Ти від мене, знайо́мі мої — як та те́мрява!
