Zsoltárok 73
1 Zsoltár Ászáftól. Bizony, jóságos Izraélhez az Isten, a tisztult szívűekhez.
Псалом Аса́фів.
2 Én pedig, kevés híja elhajlottak lábaim, semmi híja megcsúsztak lépteim.
А я, — мало не послизну́лися но́ги мої, мало не посковзну́лися сто́пи мої,
3 Mert megirígyeltem a, kevélykedőket, midőn a gonoszok jólétét láttam.
бо лихим я зави́дував, бачивши спо́кій безбожних, —
4 Mert nincsenek kínjaik halálukig, hízott az erejük.
бо не мають стражда́ння до смерти своєї, і здорове їхнє тіло,
5 Halandónak szenvedésében nincsenek benne s emberekkel együtt nem sújtatnak.
на лю́дській роботі нема їх, і ра́зом із іншими лю́дьми не зазнаю́ть вони вда́рів.
6 Azért nyakukat díszíti gőgösség, ruhaként borítja őket erőszak.
Тому́ то пиха їхню шию оздо́блює, зодяга́є їх ша́та наси́лля,
7 Kidülledt kövérségtől szemük, túlcsapongtak szívük képzelődései.
вилазять їм очі від жи́ру, бажа́ння їхнього серця збули́ся,
8 Csúfolódnak és gonoszúl fosztogatásról beszélnek, szinte a magasból beszélnek:
сміються й злосли́во говорять про у́тиск, говорять бундю́чно:
9 az egekbe helyezték szájukat, de nyelvük a földön jár.
свої уста до неба підно́сять, — а їхній язик по землі походжа́є!
10 Azért erre felé tér az ő népe, s tele szürcsölik magukat vízzel;
Тому́ то туди Його люди зверта́ються, і щедро беруть собі воду
11 és mondják: Miként tudhatja Isten, s van-e tudás a legfelsőbben?
та й кажуть: „Хіба́ Бог те знає, і чи має Всеви́шній відо́мість,
12 Íme, gonoszok ezek és mint örökkön gondtalanok gyarapítottak vagyont.
як он ті безбожні й безпечні на світі збільши́ли бага́тство своє?“
13 Bizony, hiába tisztítottam szivemet és mostam ártatlanságban kezeimet;
Направду, нада́рмо очи́стив я серце своє, і в неви́нності вимив ру́ки свої,
14 de sújtva vagyok egész nap s reggelenként itt a fenyítésem.
і ввесь день я побитий, і щора́нку пока́раний.
15 Ha mondanám, hadd beszélek olykép, íme gyermekeid nemzedékét elárulnám.
Коли б я сказав: „Буду так говори́ть, як вони“, то спроневі́рився б я поколі́нню синів Твоїх.
16 Gondolkodtam is, hogy megtudjam ezt, gyötrődés volt az szemeimben
І розду́мував я, щоб пізна́ти оте, — та трудне́ воно в о́чах моїх,
17 míg be nem mentem Isten szentélyébe, s figyelhettem az ő végükre.
аж прийшов я в Божу святиню, — і кінець їхній побачив:
18 Bizony, sikamlós térre helyezted őket, ledöntöd őket romokká.
направду, — Ти їх на слизько́му поставив, на спусто́шення кинув Ти їх!
19 Miként lettek pusztulássá egy pillanat alatt; eltüntek, végük lett a rémülettől.
Як вони в одній хвилі спусто́шені, згинули, пощеза́ли від стра́хів!
20 Mint álmot ébredés után, Uram, fölserkenvén képüket megveted.
Немов сном по обу́дженні, Господи, о́бразом їхнім пого́рдиш, мов сном по обу́дженні!
21 Midőn elkeseredett szívem és töprenkedtem veséimben:
Бо болить моє серце, і в нутрі́ моїм коле,
22 oktalan voltam és tudásom nem volt, akár a barom voltam veled szemben.
а я немов бидло й не знаю, — я перед Тобою худо́бою став!
23 De én mindig veled vagyok, megragadod jobb kezemet;
Та я за́вжди з Тобою, — Ти де́ржиш мене за правицю,
24 tanácsoddal vezetsz engem, és aztán dicsőséggel magadhoz veszel engem.
Ти Своєю порадою во́диш мене, і пото́му до слави Ти ві́зьмеш мене!
25 Kim van nekem az egekben? S melletted mit sem kivánok a földön.
Хто є мені на небеса́х, окрім Тебе? А я при Тобі на землі не бажаю нічо́го!
26 Elfogyott bár húsom és szivem – szívem sziklája és osztályrészem az Isten örökké.
Гине тіло моє й моє серце, та Бог — скеля серця мого й моя доля навіки,
27 Mert íme a tőled eltávolodók elvesznek, megsemmisítesz mindenkit, ki elparáználkodik tőled.
бо погинуть ось ті, хто боку́є від Тебе, пони́щиш Ти кожного, хто відсту́пить від Тебе!
28 Én pedig – Isten közelsége jó nekem; az Úrba, az Örökkévalóba helyeztem bizalmamat, hogy elbeszéljem mind a te műveidet.
А я, — бли́зькість Бога для мене добро́, — на Владику, на Господа свою певність складаю, щоб звіща́ти про всі Твої чи́ни!
