Zsoltárok 39
1 A karmesternek, Jedútúnnak. Zsoltár Dávidtól. Azt mondtam: Hadd őrzöm meg útjaimat, hogy ne vétkezzem nyelvemmel; hadd őrzöm meg szájamnak zaboláját, a meddig a gonosz előttem van!
Для дириґента хору. Єдуту́на. Псалом Давидів. Я сказав: „Пильнувати я буду доро́ги свої, щоб своїм язико́м не грішити, накладу я вузде́чку на уста свої, поки передо мною безбожний.
2 Elnémultam csendességgel, hallgattam a jónak híján és fájdalmam megza-varodott;
Занімів я в мовча́нні, замовк про добро, а мій біль був подра́жнений.
3 hevűlt a szívem belsőmben, tűnődésemben tűz égett, kimondtam nyelvemmel:
Розпалилося серце моє у моє́му нутрі, палає огонь від мого розду́мування. Я став говорити своїм язико́м:
4 Tudasd velem, Örökkévaló, végemet, és napjaim mértékét, mennyi az! Hadd tudjam, mi mulandó vagyok.
„Повідоми́ мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, — нехай знаю, коли я помру́!“
5 Íme, arasznyira szabtad napjaimat, s földi létem olyan előtted, mint a semmi. Bizony, csupán lehelet minden ember, ki fennáll. Széla.
Ось відмі́ряв долонею Ти мої дні, а мій вік — як ніщо́ проти Тебе, і тільки марно́та сама — кожна люди́на жива! (Се́ла)
6 Bizony, mint árnykép jár-kél a férfi, bizony, hiábavalóságért zajonganak, fölhalmoz s nem tudja, ki gyűjti be.
У темно́ті лиш ходить люди́на, клопо́четься тільки про ма́рне: грома́дить вона, — та не знає, хто зво́зити буде оте!
7 Most pedig mit remélek, Örökkévaló, várakozásom te benned van!
А тепер на що́ маю наді́ятись, Господи? Надія моя — на Тебе вона!
8 Mind a bűneimtől ments meg engem, aljasnak gyalázatává ne tégy!
Від усіх моїх про́гріхів ви́зволи мене, не чини мене по́сміхом для нерозумного!
9 Elnémultam, nem nyitom meg számat, mert te eselekedted.
Занімі́в я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив, —
10 Vedd le rólam csapásodat, kezed támadásától elfogytam én!
забери Ти від мене Свій до́торк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь.
11 Büntetésekkel bűnért fenyítotted a férfit, szétfolyattad, mint a moly, gyönyörűségét: bizony, lehelet minden ember! Széla.
Ти караєш люди́ну докорами за беззако́ння, Ти знищив, як міль, прива́бність її, — кожна люди́на — направду марно́та! (Се́ла)
12 Halljad meg imámat, Örökkévaló, fohászkodásomra figyelj, könnyemre ne hallgass; mert jövevény vagyok nálad, zsellér, mint őseim mind.
Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй блага́ння моє, не будь мовчазни́й до моєї сльози́, бо прихо́дько я в Тебе, мандрівни́к, як батьки́ мої всі!
13 Tekints el tőlem, hogy erősödhessem, mielőtt elmegyek és nem vagyok.
Відверни гнів від мене — і я підкріплю́ся, перше ніж відійду́, — і не буде мене!
