Zsoltárok 139
1 A karmesternek. Zsoltár Dávidtól. Örökkévaló, átkutattál engem és megismertél.
Для дириґента хору. Псалом Давидів.
2 Te ismered ültemet és keltemet, érted gondolatomat messziről.
Ти знаєш сиді́ння моє та встава́ння моє, думку мою розумієш здале́ка.
3 Jártamat és fektemet meghánytad, s mind az útjaimat kitapasztaltad,
Доро́гу мою та лежа́ння моє виміря́єш, і Ти всі путі́ мої знаєш, —
4 mert nincs szó nyelvemen; immár Örökkévaló, ismered azt egészen.
бо ще сло́ва нема на моїм язиці́, а вже, Господи, знаєш те все!
5 Hátul és elől körülzártál engem és reám tetted kezedet.
Оточи́в Ти мене ззаду й спере́ду, і руку Свою надо мною поклав.
6 Csodálatos nekem a megismerése, túlmagas, nem birom meg.
Дивне знання́ над моє розумі́ння, високе воно, — я його не подола́ю!
7 Hová menjek szellemedtől, s hová szökjem színed elől?
Куди я від Духа Твого піду́, і куди я втечу́ від Твого лиця?
Якщо я на небо зійду́, — то Ти там, або постелю́ся в шео́лі — ось Ти! (Sheol h7585)
9 Venném hajnalnak szárnyait, laknám tengernek végén:
Понесу́ся на кри́лах зірни́ці, спочи́ну я на кінці моря,
10 ott is kezed vezet engem, és megragad a te jobbod.
— то рука Твоя й там попрова́дить мене, і мене буде трима́ти прави́ця Твоя!
11 Ha mondom: bizony, sötétség borit el engem és éjjellé válik a világosság körülöttem:
Коли б я сказав: „Тільки те́мрява вкриє мене, і ніч — світло для мене“,
12 a sötétség sem sötét neked, s az éjjel világít mint a nappal, akár sötétség akár világosság!
то мене не закриє від Тебе і те́мрява, і ніч буде світити, як день, і темно́та — як світло!
13 Mert te szerzetted veséimet, szöttél engem anyám testében.
Бо Ти вчинив нирки мої, Ти ви́ткав мене в утро́бі матері моєї, —
14 Magasztallak azért, hogy félelmetesen csodás lettem; csodásak a műveid és lelkem tudja nagyon.
Прославляю Тебе, що я дивно утво́рений! Дивні діла́ Твої, і душа моя відає ве́льми про це!
15 Nem volt rejtve előtted csontozatom, a hogy alkottattam titokban, himeztettem földnek aljaiban.
І кості мої не сховались від Тебе, бо я вчи́нений був в укритті́, я ви́тканий був у глиби́нах землі!
16 Idomtalan testemet látták szemeid; a könyvedben mind be vannak irva-e a napok, melyek alkotandók, midőn egy sem volt még közülök.
Мого за́родка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої члени та дні, що в них були вчи́нені, коли жодного з них не було́...
17 Nekem pedig mi drágák a gondolataid, oh Isten, mi tetemesek az összegeik!
Які дорогі́ мені стали думки́ Твої, Боже, як побі́льшилося їх число, -
18 Megolvasnám – számosabbak a fövenynél; fölébredek és még veled vagyok.
перелі́чую їх, — численні́ші вони від піску́! Як пробу́джуюся, — то я ще з Тобою.
19 Vajha megölnéd, oh Isten, a gonoszt! És vérontás emberei ti, távozzatok tölem!
Якби, Боже, врази́в Ти безбожника, а ви, кровожерці, відступітесь від мене!
20 Kik téged megemlítenek fondorlatnál, hamisan ejtették ki nevedet ellenségeid.
Вони називають підсту́пно Тебе, Твої вороги на марно́ту пускаються!
21 Nemde gyűlölőidet, oh Örökkévaló, gyülölöm és az ellened támadóktól elundorodom.
Отож, ненави́джу Твоїх ненави́сників, Господи, і Твоїх заколо́тників бри́джусь:
22 Teljes gyűlölettel gyűlölöm őket, ellenségeimmé lettek nekem!
повною не́навистю я нена́виджу їх, вони стали мені ворогами!
23 Kutass át engem, Isten s ismerd meg szivemet; vizsgálj meg, s ismerd meg tépelődésemet!
Ви́пробуй, Боже, мене, — і пізнай моє серце, досліди́ Ти мене, — і пізнай мої за́думи,
24 S lásd, van-e bennem bosszantásnak útja, s vezess engem az örök útra!
і побач, чи не йду я дорогою злою, і на вічну дорогу мене попрова́дь!
