Zsoltárok 11

1 A karmesternek. Dávidtól. Az Örökkévalóban van menedékem; hogyan mondhatjátok lelkemnek: bujdoss el hegyetekre, madár!

Для дириґента хору. Давидів. Я наді́юсь на Господа, — як же кажете ви до моєї душі: „Відлітай ти на го́ру свою, немов птах?“

2 Mert íme a gonoszok íjjat feszítenek, igazították nyilukat a húron, hogy homályban lőjenek az egyenes szívűekre.

Бо ось нечестиві натя́гують лу́ка, міцно ставлять стрілу́ свою на тятиву́, щоб у те́мряві до простосердих стріляти.

3 Midőn ledöntetnek az alapok, mit mível az igaz?

Як основи зруйновано, — що́ тоді праведний зробить?

4 Az Örökkévaló a szent templomában, az Örökkévaló, kinek égben a trónja – szemei látják, szempillái vizsgálják az ember fiait.

Госпо́дь у святім Своїм храмі, Господь — престол Його на небеса́х, бачать очі Його, повіки Його випробо́вують лю́дських синів!

5 Az Örökkévaló az igazat megvizsgálja, és a gonoszt és a ki erőszakot szeret, gyűlöli a lelke.

Господь випробо́вує праведного, а безбожного й того, хто любить наси́лля, — ненави́дить душа Його!

6 Esőként hullasson tőröket a gonoszokra; tűz meg kén és égető szél serlegük része!

Він спу́стить дощем на безбожних горю́че вугі́лля, огонь, і сірку, і вітер гарячий, — це частка їхньої чаші.

7 Mert igaz az Örökkévaló, igazságot szeret; az egyenesek látják az ő színét.

Бо Господь справедливий, кохає Він правду, — праведний бачить обли́ччя Його!