Zsoltárok 104
1 Áldjad, én lelkem, az Örökkévalót! Örökkévaló, én Istenem, felette nagy vagy, fenséget és díszt öltöttél.
Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
2 Világosságba burkolózik, mint palástba, kiterjeszti az eget, mint a szőnyeget.
Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
3 Aki vizekben gerendázta emeleteit, aki fellegeket tesz szekerévé, aki jár a szélnek szárnyain.
Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
4 Szeleket tesz követeivé, szolgáivá lobogó tüzet.
Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
5 Talapzataira alapította a földet, hogy meg ne inogjon mindörökké.
Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
6 Vízárral, mint ruhával takartad be, a hegyeken vizek állnak;
безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
7 dorgálásodtól megfutamodnak, dörgésed hangjától szétsietnek –
від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
8 felemelkednek hegyek, alá sülyednek síkságok – arra a helyre, melyet alapítottál nekik.
виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
9 Határt vetettél, hogy át ne lépjék, hogy újra be ne borítsák a földet.
Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
10 Aki forrásokat bocsát a völgyekbe, hegyek között folynak.
Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
11 Itatják minden vadját a mezőnek, vadszamarak a szomjukat oltják.
напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
12 Fölöttük lakozik az ég madara, a lombok közül hangot hallatnak.
Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
13 Megitatja a hegyeket emeleteiből, műveid gyümölcséből jóllakik a föld.
Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
14 Füvet sarjaszt a baromnak, meg növényt az ember munkája által, előhozván kenyeret a földből,
Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
15 és bort, mely örvendezteti halandónak szívét, fénylővé tevén az arczot olajtól, a kenyér pedig erősíti a halandónak szívét.
і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
16 Jóllaknak az Örökkévaló fái, Libánonnak czédrusai, melyeket ültetett;
Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
17 ahol madarak fészkelnek, a gólya – cziprusfák a háza.
що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
18 A magas hegyek a zergéknek valók, a sziklák menedékül a hegyi nyulaknak.
Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
19 Teremtette a holdat ünnepek számára, a nap ismeri lementét;
і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
20 szerzesz sötétséget s lészen éjszaka, akkor mozog minden vadja az erdőnek.
Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
21 Fiatal oroszlánok ordítanak ragadmányért, így kérvén Istentől eledelöket.
рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
22 Felsüt a nap visszahúzódnak és tanyáikba heverednek.
Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
23 Dolgára kimegy az ember és munkájára egész estig.
Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
24 Mily számosak a te műveid, Örökkévaló! Mindnyáját bölcseséggel teremtetted, telve van a föld szerzeményeddel.
Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
25 Emitt a tenger, nagy és széles határú: ott van csúszó-mászó és száma sincs, kicsiny állatok nagyokkal együtt.
Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
26 Ott hajók járnak, a leviátán, melyet alkottál, hogy játszadozzon abban.
Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
27 Mindnyájan hozzád reménykednek, hogy megadjad eledelöket a maga idején. –
Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
28 Adsz nekik szedegetnek; megnyitod kezedet: megtelnek jóval.
Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
29 Elrejted arczodat: megrémülnek; visszavonod leheletüket: kimúlnak s porukhoz térnek vissza.
Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
30 Kibocsátod leheletedet: megteremtetnek; így újítod meg a föld színét.
Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
31 Legyen az Örökkévaló dicsősége örökre, örüljön az Örökkévaló az ő művein!
Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
32 Aki letekintett a földre s az megrengett, megérinti a hegyeket és füstölögnek.
Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
33 Hadd énekelek az Örökkévalónak életemben, hadd zengek Istenemnek, amíg vagyok!
Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
34 Legyen kellemes neki beszédem; én örüljek az Örökkévalóban.
Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
35 Veszszenek a vétkesek a földről, s gonoszok ne legyenek többé! Áldjad, én lelkem, az Örökkévalót! Halleluja!
Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
