Jób 30
1 És most kaczagnak rajtam, kik korra fiatalabbak nálam, kiknek atyáit megvetettem, hogy nyájam ebei mellé sem helyeztem volna el.
А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
2 Kezeik ereje is minek nekem? Rájok nézve elveszett erejük telje,
Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
3 szűkölködés és éhezés által kiaszva. A kik bekószálják a sivatagot, a puszta és a pusztaság éjjelét;
Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 a kik leszakítanak sós füvet a bokor mellett s rekettye gyökere az ő kenyerük.
рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
5 Az emberek köréből kiűzetnek, riadnak rájuk mint a tolvajra.
Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
6 Rettenetes szakadékokban kell lakniok, földi lyukakban és sziklákon.
так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
7 Bokrok között ordítanak, csalánok alatt verődnek össze.
ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
8 Alávalónak fiai, meg név nélkül valónak a fiai, kiverettek az országból.
сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
9 De most gúnydaluk vagyok, lettem nekik szóbeszédül.
А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
10 Megutáltak, eltávoztak tőlem, s arczomat nem kímélték a köpéstől.
Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
11 Mert inamat megoldotta és elsanyarodott, neki eresztették előttem a gyeplőt.
бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
12 Jobbról kél a fajzat, lábaimat ellökték, és feltöltötték ellenem veszedelmes ösvényeiket.
По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
13 Lerontották utamat, elősegítik balsorsomat, ők, kiknek nincsen segítőjük.
Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
14 Mint széles résen át jönnek, rom matt hömpölyögnek tova.
немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
15 Rémség fordult rám, üldözi, mint a szél, nemes voltomat, s eltűnt, mint a felhő, segítségem.
Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
16 És most elomlik bennem a lelkem, elfogtak engem a nyomorúság napjai.
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 Az éjszaka levájta rólam csontjaimat, és idegeim nem pihennek.
Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
18 Nagy erő által elváltozott öltözékem, mint köntösöm nyílása szorít engem.
З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
19 Lecsapott a sárba, hogy hasonlóvá lettem porhoz, hamuhoz.
Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
20 Fohászkodom hozzád, de nem hallgatsz meg, megálltam és te rám meredtél;
Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
21 kegyetlenre változol irántam, kezed hatalmával gyűlölsz engemet.
Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
22 Felkapsz a szélre, hajtatsz engem és elcsüggesztesz engem üdvösségtől.
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
23 Mert tudom, halál felé viszel, s minden élőnek találkozó házába.
Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
24 Csak rom ellen ne nyújtson ki kezet, ha ugyan dőltében van győzelme!
Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 Avagy nem sírtam-e a nehéz sorsún, nem bánkódott-e lelkem a szűkölködőn?
Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 Mert jót reméltem és rossz jött, fényre várakoztam és homály jött.
Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
27 Beleim forrnak s nem csillapodnak, elém törtek a nyomor napjai.
Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
28 Elkomorodva járok, napfény nélkül, felállok a gyűlésben – könyörgök.
ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
29 Testvére lettem a sakáloknak és társa a struczmadaraknak.
Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
30 Bőröm lefeketéllett rólam, és csontom ég a hévtől.
моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
31 Így lett gyásszá a hárfám és lantom síróknak hangjává.
І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
