Jób 3
1 Ezután felnyitotta Jób a száját és megátkozta napját.
По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
2 Megszólalt Jób és mondta:
І Йов заговорив та й сказав:
3 Vesszen el a nap, melyen születtem, s az éj, mely mondta: fiúgyermek fogantatott.
„Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
4 Az a nap legyen sötétség, ne tartsa számon Isten fölülről s ne tündököljön reája napfény.
Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
5 Váltsák magukhoz sötétség és vakhomály, lakozzék rajta felhőzet, ijesszék nappalnak elborulásai.
Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
6 Az az éj – vigye el homályosság, ne örvendjen az év napjai között, a hónapok számába ne jusson.
Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
7 Íme, az az éj legyen meddő, ne jusson belé ujjongás.
Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
8 Szidalmazzák a napnak átkozói, kik készek felriasztani a leviatánt.
Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
9 Sötétedjenek el szürkületének csillagai, reménykedjenek világosságra, de ne legyen, s ne lássa a hajnal szempilláit.
Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
10 Mert nem zárta el méhemnek ajtait, hogy elrejtette volna a szenvedést szemeim elől.
бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
11 Miért nem haltam el az anyaméhtől fogva, hogy a méhből kijövet kimúltam volna?
Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
12 Miért jöttek elémbe térdek, s miért emlők, hogy szopjak?
Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
13 Mert most fekünném és pihennék, aludnám, akkor nyugtom volna;
Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
14 királyokkal s országtanácsosokkal együtt, a kik romokat építettek maguknak,
з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
15 vagy nagyokkal, kiknek aranyuk van, kik ezüsttel töltötték meg házaikat.
або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
16 Vagy úgy, mint az elföldelt idétlen, nem volnék, mint kisdedek, kik világosságot nem láttak!
Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
17 Ott felhagynak a gonoszok a háborgással, s ott nyugosznak a fáradt erejűek.
Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
18 Egyaránt gond nélkül vannak a rabok, nem hallják a robottisztnek hangját.
разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
19 Kicsiny és nagy ott van, s a szolga szabad az urától.
Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
20 Miért ad a szenvedőnek világosságot s életet az elkeseredett lelkűeknek?
І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
21 Kik várják a halált, de nincs, jobban ásnak utána, mint kincsek után;
що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
22 kik örülnek ujjongásig, örvendenek, midőn a irt találják.
тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
23 A férfinak, kinek útja el van rejtve, a kit az Isten körülkerített?
мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
24 Mert kenyerem előtt jön sóhajtásom, és ömlenek, mint a víz, jajdulásaim.
Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
25 Mert mitől rettegve rettegtem, az utolért, és a mitől féltem, az reám jött.
бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
26 Nem volt boldogságom, s nem volt pihenésem és nem volt nyugtom, s jött a háborgás.
Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
