תהילים 39
| למנצח לידיתון מזמור לדוד אמרתי אשמרה דרכי מחטוא בלשוני אשמרה לפי מחסום בעד רשע לנגדי׃ | 1 |
Керівнику хору Єдутуну. Псалом Давидів. Я сказав: «Я стежитиму за своїми [життєвими] дорогами, від гріха утримуватиму язик свій, вустам моїм поставлю перепону, поки нечестивий переді мною».
| נאלמתי דומיה החשיתי מטוב וכאבי נעכר׃ | 2 |
Я онімів, затих, мовчав навіть про добре, та біль мій [внутрішній] лише роз’ятрився,
| חם לבי בקרבי בהגיגי תבער אש דברתי בלשוני׃ | 3 |
серце моє запалало зсередини. Коли я роздумував, загорівся вогонь, [тоді] я промовив язиком своїм:
| הודיעני יהוה קצי ומדת ימי מה היא אדעה מה חדל אני׃ | 4 |
«Дай мені знати, Господи, [час] мого кінця і яка кількість моїх днів? Хотів би я знати, наскільки швидкоплинне життя моє.
| הנה טפחות נתתה ימי וחלדי כאין נגדך אך כל הבל כל אדם נצב סלה׃ | 5 |
Ось Ти дав мені днів лише на ширину долоні, і тривалість мого життя – як ніщо перед Тобою. Справді, кожна людина, що існує, – лише пара. (Села)
| אך בצלם יתהלך איש אך הבל יהמיון יצבר ולא ידע מי אספם׃ | 6 |
Так, людина снує в сутінках, марно клопочеться, накопичує, та не знає, хто забере все це.
| ועתה מה קויתי אדני תוחלתי לך היא׃ | 7 |
Тож на що мені тепер надіятися, мій Володарю? Лише на Тебе моє сподівання.
| מכל פשעי הצילני חרפת נבל אל תשימני׃ | 8 |
Визволи мене від усіх беззаконь моїх, не віддавай мене на глузування нерозумним.
| נאלמתי לא אפתח פי כי אתה עשית׃ | 9 |
Я онімів, не відкриваю вуст моїх, бо Ти зробив так.
| הסר מעלי נגעך מתגרת ידך אני כליתי׃ | 10 |
Відведи від мене удар Твій; від стусанів Твоїх я гину.
| בתוכחות על עון יסרת איש ותמס כעש חמודו אך הבל כל אדם סלה׃ | 11 |
Докорами за беззаконня Ти караєш людину й нищиш її красу, як міль. Справді, кожна людина – марнота. (Села)
| שמעה תפלתי יהוה ושועתי האזינה אל דמעתי אל תחרש כי גר אנכי עמך תושב ככל אבותי׃ | 12 |
Почуй молитву мою, Господи, і прислухайся до зойку мого; не мовчи щодо сліз моїх, адже я лише приходько в Тебе, [тимчасовий] поселенець, як і всі прабатьки мої.
| השע ממני ואבליגה בטרם אלך ואינני׃ | 13 |
Відведи Свій [суворий] погляд від мене, щоб я трохи порадів, перш ніж я піду й мене не стане».
