< לוּקָס 20 >
ויהי היום והוא מלמד את העם במקדש ומבשר ויגשו הכהנים והסופרים עם הזקנים׃ | 1 |
Одного дня, коли [Ісус] навчав народ у Храмі, проповідуючи Добру Звістку, до Нього підійшли первосвященники, книжники та старійшини
ויאמרו אליו אמר נא לנו באי זו רשות אתה עשה את אלה או מי הוא הנתן לך את הרשות הזאת׃ | 2 |
й запитали Його: ―Скажи нам, якою владою Ти це робиш? Або хто дав Тобі таку владу?
ויען ויאמר אליהם אף אני אשאלכם דבר ואמרו לי׃ | 3 |
[Ісус] сказав їм у відповідь: ―Запитаю і Я вас про одне. Скажіть Мені:
טבילת יוחנן המן השמים היתה אם מבני אדם׃ | 4 |
Іванове хрещення було з Неба чи від людей?
ויחשבו בלבם לאמר אם נאמר מן השמים ואמר למה זה לא האמנתם לו׃ | 5 |
Вони ж стали говорити між собою: ―Якщо скажемо: «З неба», Він запитає: «Чому ж ви не повірили йому?»
ואם נאמר מבני אדם וסקלנו כל העם בעמדם על דעתם כי יוחנן נביא היה׃ | 6 |
Якщо ж ми скажемо: «Від людей», то весь народ поб’є нас камінням, бо вони переконані, що Іван був пророком.
Тож вони відповіли, що не знають, звідки воно.
ויאמר ישוע אליהם גם אני לא אמר לכם באי זו רשות אני עשה אלה׃ | 8 |
Ісус сказав: ―Тоді і Я не скажу, якою владою це роблю.
ויחל לדבר אל העם את המשל הזה איש אחד נטע כרם ויתן אתו אל כרמים וילך בדרך מרחוק לימים רבים׃ | 9 |
І почав Він розповідати людям таку притчу: ―Один чоловік посадив виноградник, здав його в оренду виноградарям та вирушив у подорож на довгий час.
ולמועד שלח עבד אל הכרמים לתת לו מפרי הכרם והכרמים הכהו וישלחהו ריקם׃ | 10 |
Коли надійшов час, він надіслав одного раба до виноградарів, щоб вони віддали його частину врожаю. Однак виноградарі побили його й відіслали назад ні з чим.
ויסף שלח עבד אחר ויכו גם אתו ויחרפהו וישלחהו ריקם׃ | 11 |
Він надіслав іншого раба, але вони й того, побивши та зневаживши, відіслали ні з чим.
ויסף לשלח שלישי וגם אתו פצעו ויגרשהו וידחפהו חוצה׃ | 12 |
Він надіслав третього, але вони й цього поранили та викинули з [виноградника].
ויאמר בעל הכרם מה אעשה אשלחה את בני את ידידי כראותם אותו אולי יגורו מפניו׃ | 13 |
Тоді господар виноградника подумав: «Що ж мені робити? Надішлю [до них] мого улюбленого сина, може, його поважатимуть!»
וכראות אתו הכרמים נועצו יחדו לאמר זה הוא היורש לכו ונהרגהו ותהי לנו הירשה׃ | 14 |
Але виноградарі, побачивши його, сказали один одному: «Це спадкоємець, ходімо та вб’ємо його, щоб спадщина дісталася нам!»
ויגרשו אותו אל מחוץ לכרם ויהרגהו ועתה מה יעשה להם בעל הכרם׃ | 15 |
Вони його вивели з виноградника та вбили. Що ж зробить із ними господар виноградника?
יבוא ויאבד את הכרמים האלה ויתן את הכרם לאחרים ויהי כשמעם ויאמרו חלילה מהיות כזאת׃ | 16 |
Він прийде та вб’є тих виноградарів, а виноградник віддасть іншим. Тоді ті, хто слухав, сказали: ―Нехай не станеться так!
ויבט בם ויאמר ומה הוא זה הכתוב אבן מאסו הבונים היתה לראש פנה׃ | 17 |
Але [Ісус], подивившись на них, запитав: ―Тоді що означає написане: «Камінь, який відкинули будівничі, став наріжним каменем»?
כל הנפל על האבן ההיא ישבר ואת אשר תפל עליו תשחקהו׃ | 18 |
Кожен, хто впаде на цей камінь, буде розбитий, а той, на кого він впаде, буде розчавлений.
ויבקשו הכהנים הגדולים והסופרים לשלח בו את ידם בעת ההיא וייראו מפני העם כי ידעו אשר עליהם דבר את המשל הזה׃ | 19 |
Книжники та первосвященники шукали нагоди схопити [Ісуса], але боялися народу. Вони зрозуміли, що Він про них сказав цю притчу.
ויארבו לו וישלחו מארבים והם נדמו כצדיקים למען ילכדו אותו בדבר להסגירו אל השררה ואל יד ההגמון׃ | 20 |
І почали вони уважно слідкувати за Ним, надіслали людей, які вдавали із себе праведних, щоб спіймати Його на слові й видати владі намісника.
וישאלהו לאמר רבי ידענו כי נכונה תדבר ותלמד ולא תשא פנים כי באמת מורה אתה את דרך אלהים׃ | 21 |
Вони запитали Його: ―Учителю, ми знаємо, що Ти правдиво говориш та навчаєш. Ти не зважаєш на людське обличчя, а правдиво навчаєш Божого шляху.
המתר לנו לתת מס אל הקיסר אם לא׃ | 22 |
Чи годиться нам платити податок Кесареві, чи ні?
ויכר את נכליהם ויאמר להם׃ | 23 |
Зрозумівши їхню хитрість, [Ісус] сказав їм:
מה תנסוני הראוני דינר של מי הצורה והמכתב אשר עליו ויענו ויאמרו של הקיסר׃ | 24 |
―Покажіть Мені динарій! Чиє на ньому зображення та напис? Вони відповіли: ―Кесаря!
ויאמר אליהם לכן תנו לקיסר את אשר לקיסר ולאלהים את אשר לאלהים׃ | 25 |
Тоді Він сказав: ―Тож віддайте Кесареві Кесареве, а Богові – Боже!
ולא יכלו ללכדו בדבר לפני העם ויתמהו על מענהו ויחרישו׃ | 26 |
Вони не змогли впіймати Його на слові перед народом і, здивовані Його відповіддю, замовкли.
ויקרבו אנשים מן הצדוקים הכפרים בתחית המתים וישאלהו לאמר׃ | 27 |
Тоді підійшли [до Ісуса] деякі садукеї, які кажуть, що немає воскресіння [з мертвих], і запитали Його:
מורה משה כתב לנו כי ימות אח בעל אשה ובנים אין לו ולקח אחיו את אשתו והקים זרע לאחיו׃ | 28 |
―Учителю, Мойсей написав нам: «Якщо чийсь брат помре та залишить дружину бездітною, то нехай його брат візьме дружину померлого та підніме нащадка своєму братові».
והנה היו שבעה אחים והראשון לקח אשה וימת לא בנים׃ | 29 |
Було семеро братів. Перший одружився та помер бездітним.
ויקח אתה השני וימת גם הוא לא בנים׃ | 30 |
Потім другий
ויקח אתה השלישי וככה עשו אף השבעה ולא הניחו בנים וימותו׃ | 31 |
і третій одружувалися з вдовою, і так усі семеро. Вони померли, не залишивши дітей після себе.
Після всіх померла й жінка.
והנה בתחית המתים למי מהם תהיה לאשה כי היתה אשה לשבעה׃ | 33 |
Отже, при воскресінні чиєю дружиною вона буде? Адже всі семеро мали її за дружину.
ויען ישוע ויאמר אליהם בני העולם הזה ישאו נשים ותנשאנה׃ (aiōn ) | 34 |
Ісус відповів їм: ―Люди цього віку одружуються та виходять заміж. (aiōn )
והזכים לנחל את העולם הבא ואת תחית המתים לא ישאו נשים ולא תנשאנה׃ (aiōn ) | 35 |
Але ті, що будуть достойні того віку й воскресіння з мертвих, не будуть одружуватись і не виходитимуть заміж. (aiōn )
כי לא יוכלו עוד למות כי שוים הם למלאכים ובני אלהים המה בהיותם בני התקומה׃ | 36 |
І померти вже не зможуть, а будуть як ангели, бо вони є синами Божими та синами воскресіння.
וגם משה רמז בסנה כי יקומו המתים בקראו את יהוה אלהי אברהם אלהי יצחק ואלהי יעקב׃ | 37 |
А те, що мертві воскресають, показав Мойсей при полум’ї вогню тернового куща, коли назвав Господа Богом Авраама, Богом Ісаака і Богом Якова.
והאלהים איננו אלהי המתים כי אם אלהי החיים כי כלם חיים לו׃ | 38 |
Він є Богом не мертвих, а живих! Для Нього всі живі!
ויענו מן הסופרים רבי יפה דברת׃ | 39 |
Деякі з книжників сказали: ―Учителю, Ти добре сказав!
ולא ערבו עוד את לבם לשאל אותו דבר׃ | 40 |
І більше ніхто не наважувався ставити Йому запитання.
ויאמר אליהם איך יאמרו על המשיח כי הוא בן דוד׃ | 41 |
Потім [Ісус] запитав їх: ―Чому вони кажуть, що Христос є сином Давида?
והוא דוד אמר בספר תהלים נאם יהוה לאדני שב לימיני׃ | 42 |
Сам же Давид каже в книзі Псалмів: «Господь сказав Господеві моєму: „Сядь праворуч від Мене,
עד אשית איביך הדם לרגליך׃ | 43 |
доки Я не покладу ворогів Твоїх, як підніжок для Твоїх ніг“».
הנה דוד קרא לו אדון ואיך הוא בנו׃ | 44 |
Давид називає Його Господом, як Він може бути його Сином?
ויאמר אל תלמידיו באזני כל העם׃ | 45 |
Коли весь народ слухав, [Ісус] промовив до учнів:
הזהרו מן הסופרים החפצים להתהלך עטופי טלית ואהבים את שאלות שלומם בשוקים ואת מושבי הראש בבתי הכנסיות ואת מסבות הראש בסעודות׃ | 46 |
«Стережіться книжників: їм подобається одягатись у довгі одежі, вони люблять привітання на ринках, перші місця в синагогах та почесні місця на бенкетах.
הבלעים את בתי האלמנות ומאריכים תפלתם למראה עינים המה משפט על יתר יקחו׃ | 47 |
Вони з’їдають доми вдів, але прикриваються довгими молитвами. Вони отримають суворіше покарання».