תְהִלִּים 58

1 לַמְנַצֵּ֥חַ אַל־תַּשְׁחֵ֗ת לְדָוִ֥ד מִכְתָּֽם׃ הַֽאֻמְנָ֗ם אֵ֣לֶם צֶ֭דֶק תְּדַבֵּר֑וּן מֵישָׁרִ֥ים תִּ֝שְׁפְּט֗וּ בְּנֵ֣י אָדָֽם׃

Керівнику хору. На мотив «Не згуби». Міхтам Давидів. Чи справді ви, можновладці, говорите правду? Чи справедливо судите синів людських?

2 אַף־בְּלֵב֮ עוֹלֹ֪ת תִּפְעָ֫ל֥וּן בָּאָ֡רֶץ חֲמַ֥ס יְ֝דֵיכֶ֗ם תְּפַלֵּֽסֽוּן׃

Авжеж! У серці чините беззаконня, на землі руки ваші наважуються на насильство.

3 זֹ֣רוּ רְשָׁעִ֣ים מֵרָ֑חֶם תָּע֥וּ מִ֝בֶּ֗טֶן דֹּבְרֵ֥י כָזָֽב׃

Відступники нечестиві вже від утроби матері, блукають ще від лона материнського, брехню промовляючи.

4 חֲמַת־לָ֗מוֹ כִּדְמ֥וּת חֲמַת־נָחָ֑שׁ כְּמוֹ־פֶ֥תֶן חֵ֝רֵ֗שׁ יַאְטֵ֥ם אָזְנֽוֹ׃

Їхня отрута подібна до отрути зміїної, до [отрути] глухої рогатої змії, що затуляє свої вуха,

5 אֲשֶׁ֣ר לֹא־יִ֭שְׁמַע לְק֣וֹל מְלַחֲשִׁ֑ים חוֹבֵ֖ר חֲבָרִ֣ים מְחֻכָּֽם׃

щоб не чути голосу шептунів, які вміло складають свої заклинання.

6 אֱֽלֹהִ֗ים הֲרָס־שִׁנֵּ֥ימוֹ בְּפִ֑ימוֹ מַלְתְּע֥וֹת כְּ֝פִירִ֗ים נְתֹ֣ץ ׀ יְהוָֽה׃

Боже, розтрощи зуби в їхніх устах; вирви ікла у левів молодих, Господи!

7 יִמָּאֲס֣וּ כְמוֹ־מַ֭יִם יִתְהַלְּכוּ־לָ֑מוֹ יִדְרֹ֥ךְ חצו כְּמ֣וֹ יִתְמֹלָֽלוּ׃

Нехай зникнуть, як вода, що розтікається. Коли натягуватимуть лука, нехай стріли їхні будуть надломлені.

8 כְּמ֣וֹ שַׁ֭בְּלוּל תֶּ֣מֶס יַהֲלֹ֑ךְ נֵ֥פֶל אֵ֝֗שֶׁת בַּל־חָ֥זוּ שָֽׁמֶשׁ׃

Нехай будуть немов слимак, що спливає слизом [у спеку]; як викидень у жінки, що сонця не бачив.

9 בְּטֶ֤רֶם יָבִ֣ינוּ סִּֽירֹתֵיכֶ֣ם אָטָ֑ד כְּמוֹ־חַ֥י כְּמוֹ־חָ֝ר֗וֹן יִשְׂעָרֶֽנּוּ׃

Перш ніж казани ваші відчують [розпалений] хмиз, – чи зелений ще, чи сухий вже, – нехай вихор рознесе його!

10 יִשְׂמַ֣ח צַ֭דִּיק כִּי־חָזָ֣ה נָקָ֑ם פְּעָמָ֥יו יִ֝רְחַ֗ץ בְּדַ֣ם הָרָשָֽׁע׃

Радітиме праведник, коли побачить помсту на них, коли обмиє стопи свої у крові нечестивого.

11 וְיֹאמַ֣ר אָ֭דָם אַךְ־פְּרִ֣י לַצַּדִּ֑יק אַ֥ךְ יֵשׁ־אֱ֝לֹהִ֗ים שֹׁפְטִ֥ים בָּאָֽרֶץ׃

Тоді скаже людина: «Справді, є плід у праведника! Справді, є Бог, Що судить на землі!»