יִרְמְיָהוּ 9

1 מִֽי־יִתֵּ֤ן רֹאשִׁי֙ מַ֔יִם וְעֵינִ֖י מְקֹ֣ור דִּמְעָ֑ה וְאֶבְכֶּה֙ יֹומָ֣ם וָלַ֔יְלָה אֵ֖ת חַֽלְלֵ֥י בַת־עַמִּֽי׃

Ой, коли б голова моя стала водою, а око моє — за джерело сльози́, то я плакав би вдень та вночі над побитими до́ньки наро́ду мого́!

2 מִֽי־יִתְּנֵ֣נִי בַמִּדְבָּ֗ר מְלֹון֙ אֹֽרְחִ֔ים וְאֶֽעֶזְבָה֙ אֶת־עַמִּ֔י וְאֵלְכָ֖ה מֵֽאִתָּ֑ם כִּ֤י כֻלָּם֙ מְנָ֣אֲפִ֔ים עֲצֶ֖רֶת בֹּגְדִֽים׃

Ой, коли б на пустині нічлі́г подорожніх я мав, тоді б я покинув наро́да свого, і пішов би від них, бо вони перелю́бники всі, збори зра́дників!

3 וַֽיַּדְרְכ֤וּ אֶת־לְשֹׁונָם֙ קַשְׁתָּ֣ם שֶׁ֔קֶר וְלֹ֥א לֶאֱמוּנָ֖ה גָּבְר֣וּ בָאָ֑רֶץ כִּי֩ מֵרָעָ֨ה אֶל־רָעָ֧ה ׀ יָצָ֛אוּ וְאֹתִ֥י לֹֽא־יָדָ֖עוּ נְאֻם־יְהוָֽה׃ ס

Вони напина́ють свого язика́, немов лука свого́, для неправди, міцні́ють вони на землі не для правди, бо від злого до злого ідуть і не знають Мене, говорить Господь!

4 אִ֤ישׁ מֵרֵעֵ֙הוּ֙ הִשָּׁמֵ֔רוּ וְעַל־כָּל־אָ֖ח אַל־תִּבְטָ֑חוּ כִּ֤י כָל־אָח֙ עָקֹ֣וב יַעְקֹ֔ב וְכָל־רֵ֖עַ רָכִ֥יל יַהֲלֹֽךְ׃

Один о́дного остеріга́йтесь, і не поклада́йтесь на жодного брата, — кожен бо брат обмани́ти — обма́нить, і при́ятель кожен — обмо́вник!

5 וְאִ֤ישׁ בְּרֵעֵ֙הוּ֙ יְהָתֵ֔לּוּ וֶאֱמֶ֖ת לֹ֣א יְדַבֵּ֑רוּ לִמְּד֧וּ לְשֹׁונָ֛ם דַּבֶּר־שֶׁ֖קֶר הַעֲוֵ֥ה נִלְאֽוּ׃

Один о́дного зво́дить, і правди не кажуть, привчи́ли свого язика́ говорити неправду, пому́чилися, лихо чинячи!

6 שִׁבְתְּךָ֖ בְּתֹ֣וךְ מִרְמָ֑ה בְּמִרְמָ֛ה מֵאֲנ֥וּ דַֽעַת־אֹותִ֖י נְאֻם־יְהוָֽה׃ ס

Серед ома́ни твоє прожива́ння, через ома́ну не хочуть пізнати Мене, говорить Госпо́дь.

7 לָכֵ֗ן כֹּ֤ה אָמַר֙ יְהוָ֣ה צְבָאֹ֔ות הִנְנִ֥י צֹורְפָ֖ם וּבְחַנְתִּ֑ים כִּֽי־אֵ֣יךְ אֶעֱשֶׂ֔ה מִפְּנֵ֖י בַּת־עַמִּֽי׃

Тому так промовляв Господь Савао́т: Ось Я їх перето́плюю та випробо́вую їх, бо що маю вчинити Я ради дочки́ Свого люду?

8 חֵ֥ץ שֹׁוחֵט (שָׁח֛וּט) לְשֹׁונָ֖ם מִרְמָ֣ה דִבֵּ֑ר בְּפִ֗יו שָׁלֹ֤ום אֶת־רֵעֵ֙הוּ֙ יְדַבֵּ֗ר וּבְקִרְבֹּ֖ו יָשִׂ֥ים אָרְבֹּֽו׃

Їхній язик — смертоно́сна стріла́, він ома́ну говорить: уста́ми своїми говорить із ближнім про мир, а в нутрі своє́му кладе свою за́сідку.

9 הַעַל־אֵ֥לֶּה לֹֽא־אֶפְקָד־בָּ֖ם נְאֻם־יְהוָ֑ה אִ֚ם בְּגֹ֣וי אֲשֶׁר־כָּזֶ֔ה לֹ֥א תִתְנַקֵּ֖ם נַפְשִֽׁי׃ ס

Чи ж за це Я їх не покараю? говорить Господь. Хіба ж над наро́дом, як цей, непомсти́ться душа Моя?

10 עַל־הֶ֨הָרִ֜ים אֶשָּׂ֧א בְכִ֣י וָנֶ֗הִי וְעַל־נְאֹ֤ות מִדְבָּר֙ קִינָ֔ה כִּ֤י נִצְּתוּ֙ מִבְּלִי־אִ֣ישׁ עֹבֵ֔ר וְלֹ֥א שָׁמְע֖וּ קֹ֣ול מִקְנֶ֑ה מֵעֹ֤וף הַשָּׁמַ֙יִם֙ וְעַד־בְּהֵמָ֔ה נָדְד֖וּ הָלָֽכוּ׃

Я плач та рида́ння здійму́ над оцими гора́ми, і спів жало́бний — понад степови́ми лугами, вони бо попа́лені так, що ними не ходить ніхто, і ре́ву худоби не чути: від птаства небесного й аж до худоби розбі́глося все, відійшло́!

11 וְנָתַתִּ֧י אֶת־יְרוּשָׁלַ֛͏ִם לְגַלִּ֖ים מְעֹ֣ון תַּנִּ֑ים וְאֶת־עָרֵ֧י יְהוּדָ֛ה אֶתֵּ֥ן שְׁמָמָ֖ה מִבְּלִ֖י יֹושֵֽׁב׃ ס

І Я Єрусалим на руїни відда́м, на мешка́ння шакалів, а юдські міста́ на спусто́шення дам, — і не буде мешка́нця у них!

12 מִֽי־הָאִ֤ישׁ הֶֽחָכָם֙ וְיָבֵ֣ן אֶת־זֹ֔את וַאֲשֶׁ֨ר דִּבֶּ֧ר פִּֽי־יְהוָ֛ה אֵלָ֖יו וְיַגִּדָ֑הּ עַל־מָה֙ אָבְדָ֣ה הָאָ֔רֶץ נִצְּתָ֥ה כַמִּדְבָּ֖ר מִבְּלִ֖י עֹבֵֽר׃ ס

Хто муж мудрий, який зрозумів би оце, і до кого Господні уста́ промовляли, щоб вияснить те, за що згинув цей край, за що спа́лений він, як пустиня, і що не́ю не ходить ніхто?

13 וַיֹּ֣אמֶר יְהוָ֔ה עַל־עָזְבָם֙ אֶת־תֹּ֣ורָתִ֔י אֲשֶׁ֥ר נָתַ֖תִּי לִפְנֵיהֶ֑ם וְלֹא־שָׁמְע֥וּ בְקֹולִ֖י וְלֹא־הָ֥לְכוּ בָֽהּ׃

А Господь відказав: За те, що вони поки́нули Зако́на Мого, що Я дав перед ними, і не слухалися Мого голосу, і не ходили за ним, за Зако́ном,

14 וַיֵּ֣לְכ֔וּ אַחֲרֵ֖י שְׁרִר֣וּת לִבָּ֑ם וְאַחֲרֵי֙ הַבְּעָלִ֔ים אֲשֶׁ֥ר לִמְּד֖וּם אֲבֹותָֽם׃ ס

а ходили за впе́ртістю серця свого й за Ваа́лами, що навчи́ли про них їхні батьки́.

15 לָכֵ֗ן כֹּֽה־אָמַ֞ר יְהוָ֤ה צְבָאֹות֙ אֱלֹהֵ֣י יִשְׂרָאֵ֔ל הִנְנִ֧י מַאֲכִילָ֛ם אֶת־הָעָ֥ם הַזֶּ֖ה לַֽעֲנָ֑ה וְהִשְׁקִיתִ֖ים מֵי־רֹֽאשׁ׃

Тому так промовляє Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ось Я їх, цей наро́д, полино́м нагодую й водою отру́йною їх напою́!

16 וַהֲפִֽצֹותִים֙ בַּגֹּויִ֔ם אֲשֶׁר֙ לֹ֣א יָֽדְע֔וּ הֵ֖מָּה וַֽאֲבֹותָ֑ם וְשִׁלַּחְתִּ֤י אַֽחֲרֵיהֶם֙ אֶת־הַחֶ֔רֶב עַ֥ד כַּלֹּותִ֖י אֹותָֽם׃ פ

І розпоро́шу Я їх серед наро́дів, яких ні вони, ні батьки їхні не знали, і пошлю Я за ними меча́, аж поки не ви́гублю їх!

17 כֹּ֤ה אָמַר֙ יְהוָ֣ה צְבָאֹ֔ות הִתְבֹּֽונְנ֛וּ וְקִרְא֥וּ לַמְקֹונְנֹ֖ות וּתְבֹואֶ֑ינָה וְאֶל־הַחֲכָמֹ֥ות שִׁלְח֖וּ וְתָבֹֽואנָה׃

Так говорить Господь Савао́т: Розгля́ньтеся та голосі́льниць покличте, і нехай вони при́йдуть, і пошліте до мудрих жіно́к, — і вони поприхо́дять!

18 וּתְמַהֵ֕רְנָה וְתִשֶּׂ֥נָה עָלֵ֖ינוּ נֶ֑הִי וְתֵרַ֤דְנָה עֵינֵ֙ינוּ֙ דִּמְעָ֔ה וְעַפְעַפֵּ֖ינוּ יִזְּלוּ־מָֽיִם׃

І хай поспішають, і хай спів жало́би над ними піді́ймуть, — і хай наші очі зайду́ться сльозо́ю, а з наших пові́ків вода хай тече́!

19 כִּ֣י קֹ֥ול נְהִ֛י נִשְׁמַ֥ע מִצִּיֹּ֖ון אֵ֣יךְ שֻׁדָּ֑דְנוּ בֹּ֤שְׁנֽוּ מְאֹד֙ כִּֽי־עָזַ֣בְנוּ אָ֔רֶץ כִּ֥י הִשְׁלִ֖יכוּ מִשְׁכְּנֹותֵֽינוּ׃ ס

Бо почується голос жало́бного співу з Сіону: „Як ми попусто́шені, як посоро́млені дуже! Бо ми поки́нули свій край, бо покинули місце свого пробува́ння“.

20 כִּֽי־שְׁמַ֤עְנָה נָשִׁים֙ דְּבַר־יְהוָ֔ה וְתִקַּ֥ח אָזְנְכֶ֖ם דְּבַר־פִּ֑יו וְלַמֵּ֤דְנָה בְנֹֽותֵיכֶם֙ נֶ֔הִי וְאִשָּׁ֥ה רְעוּתָ֖הּ קִינָֽה׃

Тож почуйте, жінки́, слово Господа, і хай ваше ухо візьме́ слово уст Його, і навчі́ть дочок ваших жало́бного співу, й одна о́дну — жало́бної пісні!

21 כִּֽי־עָ֤לָה מָ֙וֶת֙ בְּחַלֹּונֵ֔ינוּ בָּ֖א בְּאַרְמְנֹותֵ֑ינוּ לְהַכְרִ֤ית עֹולָל֙ מִח֔וּץ בַּחוּרִ֖ים מֵרְחֹבֹֽות׃

Бо смерть увійшла в наші ві́кна, до наших пала́т увійшла́, щоб ви́різати дітей з вулиці, із площ — юнакі́в.

22 דַּבֵּ֗ר כֹּ֚ה נְאֻם־יְהוָ֔ה וְנָֽפְלָה֙ נִבְלַ֣ת הָֽאָדָ֔ם כְּדֹ֖מֶן עַל־פְּנֵ֣י הַשָּׂדֶ֑ה וּכְעָמִ֛יר מֵאַחֲרֵ֥י הַקֹּצֵ֖ר וְאֵ֥ין מְאַסֵּֽף׃ ס

Кажи так: Говорить Господь: І напа́дає лю́дського трупа, мов гно́ю на полі, і мов тих снопів за женце́м, і не буде кому позбира́ти!

23 כֹּ֣ה ׀ אָמַ֣ר יְהוָ֗ה אַל־יִתְהַלֵּ֤ל חָכָם֙ בְּחָכְמָתֹ֔ו וְאַל־יִתְהַלֵּ֥ל הַגִּבֹּ֖ור בִּגְבֽוּרָתֹ֑ו אַל־יִתְהַלֵּ֥ל עָשִׁ֖יר בְּעָשְׁרֹֽו׃

Так говорить Господь: Хай не хва́литься мудрий своєю премудрістю, і хай не хвалиться ли́цар своєю хоро́брістю, багатий багатством своїм хай не хвалиться!

24 כִּ֣י אִם־בְּזֹ֞את יִתְהַלֵּ֣ל הַמִּתְהַלֵּ֗ל הַשְׂכֵּל֮ וְיָדֹ֣עַ אֹותִי֒ כִּ֚י אֲנִ֣י יְהוָ֔ה עֹ֥שֶׂה חֶ֛סֶד מִשְׁפָּ֥ט וּצְדָקָ֖ה בָּאָ֑רֶץ כִּֽי־בְאֵ֥לֶּה חָפַ֖צְתִּי נְאֻם־יְהוָֽה׃ ס

Бо хто буде хвали́тись, хай хва́литься тільки оцим: що він розуміє та знає Мене, що Я — то Господь, Який на землі чинить ми́лість, правосу́ддя та правду, бо в цьо́му Моє уподо́бання, каже Господь!

25 הִנֵּ֛ה יָמִ֥ים בָּאִ֖ים נְאֻם־יְהוָ֑ה וּפָ֣קַדְתִּ֔י עַל־כָּל־מ֖וּל בְּעָרְלָֽה׃

Ось дні наступають, — говорить Господь, — і Я навіщу́ всіх обрі́заних та необрі́заних,

26 עַל־מִצְרַ֣יִם וְעַל־יְהוּדָ֗ה וְעַל־אֱדֹ֞ום וְעַל־בְּנֵ֤י עַמֹּון֙ וְעַל־מֹואָ֔ב וְעַל֙ כָּל־קְצוּצֵ֣י פֵאָ֔ה הַיֹּשְׁבִ֖ים בַּמִּדְבָּ֑ר כִּ֤י כָל־הַגֹּויִם֙ עֲרֵלִ֔ים וְכָל־בֵּ֥ית יִשְׂרָאֵ֖ל עַרְלֵי־לֵֽב׃ ס

Єгипет та Юду, й Едома та Аммонових синів, і Моава та всіх, хто воло́сся довко́ла стриже́, хто сидить на пустині, бо всі оці люди — пообрі́зані, а ввесь дім Ізраїлів — необрізаносе́рдий!