איוב 9

1 וַיַּעַן אִיּוֹב וַיֹּאמַֽר׃

А Йов відповів та й сказав:

2 אׇמְנָם יָדַעְתִּי כִי־כֵן וּמַה־יִּצְדַּק אֱנוֹשׁ עִם־אֵֽל׃

Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?

3 אִם־יַחְפֹּץ לָרִיב עִמּוֹ לֹֽא־יַעֲנֶנּוּ אַחַת מִנִּי־אָֽלֶף׃

Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.

4 חֲכַם לֵבָב וְאַמִּיץ כֹּחַ מִֽי־הִקְשָׁה אֵלָיו וַיִּשְׁלָֽם׃

Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?

5 הַמַּעְתִּיק הָרִים וְלֹא יָדָעוּ אֲשֶׁר הֲפָכָם בְּאַפּֽוֹ׃

Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.

6 הַמַּרְגִּיז אֶרֶץ מִמְּקוֹמָהּ וְעַמּוּדֶיהָ יִתְפַּלָּצֽוּן׃

Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.

7 הָאֹמֵר לַחֶרֶס וְלֹא יִזְרָח וּבְעַד כּוֹכָבִים יַחְתֹּֽם׃

Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.

8 נֹטֶה שָׁמַיִם לְבַדּוֹ וְדוֹרֵךְ עַל־בָּמֳתֵי יָֽם׃

Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,

9 עֹֽשֶׂה־עָשׁ כְּסִיל וְכִימָה וְחַדְרֵי תֵמָֽן׃

Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.

10 עֹשֶׂה גְדֹלוֹת עַד־אֵין חֵקֶר וְנִפְלָאוֹת עַד־אֵין מִסְפָּֽר׃

Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!

11 הֵן יַעֲבֹר עָלַי וְלֹא אֶרְאֶה וְיַחֲלֹף וְֽלֹא־אָבִין לֽוֹ׃

Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього

12 הֵן יַחְתֹּף מִי יְשִׁיבֶנּוּ מִי־יֹאמַר אֵלָיו מַֽה־תַּעֲשֶֽׂה׃

Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?

13 אֱלוֹהַּ לֹא־יָשִׁיב אַפּוֹ תַּחְתָּו שָׁחֲחוּ עֹזְרֵי רָֽהַב׃

Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —

14 אַף כִּֽי־אָנֹכִי אֶעֱנֶנּוּ אֶבְחֲרָה דְבָרַי עִמּֽוֹ׃

що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,

15 אֲשֶׁר אִם־צָדַקְתִּי לֹא אֶעֱנֶה לִמְשֹׁפְטִי אֶתְחַנָּֽן׃

я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?

16 אִם־קָרָאתִי וַֽיַּעֲנֵנִי לֹֽא־אַאֲמִין כִּֽי־יַאֲזִין קוֹלִֽי׃

Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,

17 אֲשֶׁר־בִּשְׂעָרָה יְשׁוּפֵנִי וְהִרְבָּה פְצָעַי חִנָּֽם׃

Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.

18 לֹֽא־יִתְּנֵנִי הָשֵׁב רוּחִי כִּי יַשְׂבִּעַנִי מַמְּרֹרִֽים׃

Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.

19 אִם־לְכֹחַ אַמִּיץ הִנֵּה וְאִם־לְמִשְׁפָּט מִי יוֹעִידֵֽנִי׃

Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?

20 אִם־אֶצְדָּק פִּי יַרְשִׁיעֵנִי תׇּֽם־אָנִי וַֽיַּעְקְשֵֽׁנִי׃

Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.

21 תׇּֽם־אָנִי לֹֽא־אֵדַע נַפְשִׁי אֶמְאַס חַיָּֽי׃

Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.

22 אַחַת הִיא עַל־כֵּן אָמַרְתִּי תָּם וְרָשָׁע הוּא מְכַלֶּֽה׃

Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.

23 אִם־שׁוֹט יָמִית פִּתְאֹם לְמַסַּת נְקִיִּם יִלְעָֽג׃

Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.

24 אֶרֶץ ׀ נִתְּנָה בְֽיַד־רָשָׁע פְּנֵֽי־שֹׁפְטֶיהָ יְכַסֶּה אִם־לֹא אֵפוֹא מִי־הֽוּא׃

У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?

25 וְיָמַי קַלּוּ מִנִּי־רָץ בָּרְחוּ לֹא־רָאוּ טוֹבָֽה׃

А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,

26 חָלְפוּ עִם־אֳנִיּוֹת אֵבֶה כְּנֶשֶׁר יָטוּשׂ עֲלֵי־אֹֽכֶל׃

промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.

27 אִם־אׇמְרִי אֶשְׁכְּחָה שִׂיחִי אֶעֶזְבָה פָנַי וְאַבְלִֽיגָה׃

Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,

28 יָגֹרְתִּי כׇל־עַצְּבֹתָי יָדַעְתִּי כִּי־לֹא תְנַקֵּֽנִי׃

то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.

29 אָנֹכִי אֶרְשָׁע לָמָּה־זֶּה הֶבֶל אִיגָֽע׃

Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?

30 אִם־הִתְרָחַצְתִּי (במו) [בְמֵי־]שָׁלֶג וַהֲזִכּוֹתִי בְּבֹר כַּפָּֽי׃

Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,

31 אָז בַּשַּׁחַת תִּטְבְּלֵנִי וְתִעֲבוּנִי שַׂלְמוֹתָֽי׃

то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.

32 כִּֽי־לֹא־אִישׁ כָּמוֹנִי אֶעֱנֶנּוּ נָבוֹא יַחְדָּו בַּמִּשְׁפָּֽט׃

Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,

33 לֹא יֵשׁ־בֵּינֵינוּ מוֹכִיחַ יָשֵׁת יָדוֹ עַל־שְׁנֵֽינוּ׃

поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.

34 יָסֵר מֵעָלַי שִׁבְ ט וֹ וְאֵמָתוֹ אַֽל־תְּבַעֲתַֽנִּי׃

Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,

35 אֲֽדַבְּרָה וְלֹא אִירָאֶנּוּ כִּי לֹא־כֵן אָנֹכִי עִמָּדִֽי׃

тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!