< תהילים 142 >

משכיל לדוד בהיותו במערה תפלה ב קולי אל-יהוה אזעק קולי אל-יהוה אתחנן 1
Роздуми Давидові, коли він був у печері. Молитва. Голосно до Господа волаю, голосно Господа благаю.
אשפך לפניו שיחי צרתי לפניו אגיד 2
Виливаю перед Ним скаргу мою, розповів Йому про скорботу свою.
בהתעטף עלי רוחי-- ואתה ידעת נתיבתי בארח-זו אהלך-- טמנו פח לי 3
Коли знемагав у мені дух, Ти знав стежину мою. На дорозі, якою я йшов, вони сховали для мене пастку.
הביט ימין וראה-- ואין-לי מכיר אבד מנוס ממני אין דורש לנפשי 4
Поглянь, [Господи], праворуч і побач: ніхто не впізнає мене, загинув притулок мій, нікому немає діла до душі моєї.
זעקתי אליך יהוה אמרתי אתה מחסי חלקי בארץ החיים 5
До Тебе волаю я, Господи, кажучи: «Ти – пристановище моє, доля моя на землі живих».
הקשיבה אל-רנתי-- כי-דלותי-מאד הצילני מרדפי-- כי אמצו ממני 6
Прислухайся до волання мого, бо знемігся я дуже; визволи мене від моїх переслідувачів, адже вони сильніші за мене.
הוציאה ממסגר נפשי-- להודות את-שמך בי יכתרו צדיקים-- כי תגמל עלי 7
Виведи з в’язниці душу мою, щоб прославити мені ім’я Твоє. Зберуться праведні довкола мене, коли Ти мені віддячиш.

< תהילים 142 >