Ιακωβου 4
1 Πόθεν πόλεμοι καὶ ⸀πόθενμάχαι ἐν ὑμῖν; οὐκ ἐντεῦθεν, ἐκ τῶν ἡδονῶν ὑμῶν τῶν στρατευομένων ἐν τοῖς μέλεσιν ὑμῶν;
Звідки війни та конфлікти між вами? Хіба не з ваших задоволень, які воюють у ваших тілах?
2 ἐπιθυμεῖτε, καὶ οὐκ ἔχετε· φονεύετε καὶ ζηλοῦτε, καὶ οὐ δύνασθε ἐπιτυχεῖν· μάχεσθε καὶ πολεμεῖτε. οὐκ ἔχετε διὰ τὸ μὴ αἰτεῖσθαι ὑμᾶς·
Ви бажаєте, але не маєте, вбиваєте й заздрите, та не можете отримати, б’єтеся й конфліктуєте. Ви не маєте, тому що не просите,
3 αἰτεῖτε καὶ οὐ λαμβάνετε, διότι κακῶς αἰτεῖσθε, ἵνα ἐν ταῖς ἡδοναῖς ὑμῶν δαπανήσητε.
[або] просите й не отримуєте, бо погано просите, щоб лише задовольнити свої бажання.
4 ⸀μοιχαλίδες οὐκ οἴδατε ὅτι ἡ φιλία τοῦ κόσμου ἔχθρα τοῦ θεοῦ ἐστιν; ὃς ⸀ἐὰνοὖν βουληθῇ φίλος εἶναι τοῦ κόσμου, ἐχθρὸς τοῦ θεοῦ καθίσταται.
Перелюбниці, хіба ви не знаєте, що дружба зі світом – це ворожнеча з Богом? Якщо хтось хоче бути другом світу, той стає ворогом Бога.
5 ἢ δοκεῖτε ὅτι κενῶς ἡ γραφὴ λέγει· Πρὸς φθόνον ἐπιποθεῖ τὸ πνεῦμα ὃ ⸀κατῴκισενἐν ἡμῖν;
Чи ви думаєте, що Писання даремно каже: «Він із заздрістю прагне духа, якого оселив у нас?»
6 μείζονα δὲ δίδωσιν χάριν· διὸ λέγει· Ὁ θεὸς ὑπερηφάνοις ἀντιτάσσεται ταπεινοῖς δὲ δίδωσιν χάριν.
Але Він дає нам ще більшу благодать. Тому каже: «Бог противиться гордим, а смиренним виявляє милість».
7 ὑποτάγητε οὖν τῷ θεῷ· ἀντίστητε δὲ τῷ διαβόλῳ, καὶ φεύξεται ἀφʼ ὑμῶν·
Тож підкоріться Богові. Противтеся дияволу, і він втече від вас.
8 ἐγγίσατε τῷ θεῷ, καὶ ⸀ἐγγιεῖὑμῖν. καθαρίσατε χεῖρας, ἁμαρτωλοί, καὶ ἁγνίσατε καρδίας, δίψυχοι.
Наблизьтеся до Бога, і Він наблизиться до вас. Вимийте руки, грішники, і ви, двоєдушні, очистіть ваші серця.
9 ταλαιπωρήσατε καὶ πενθήσατε καὶ κλαύσατε· ὁ γέλως ὑμῶν εἰς πένθος ⸀μετατραπήτωκαὶ ἡ χαρὰ εἰς κατήφειαν·
Журіться, сумуйте й плачте. Нехай ваш сміх обернеться на плач, а радість – на скорботу.
10 ταπεινώθητε ἐνώπιον ⸀κυρίου καὶ ὑψώσει ὑμᾶς.
Смиріться перед Господом, і Він піднесе вас.
11 Μὴ καταλαλεῖτε ἀλλήλων, ἀδελφοί· ὁ καταλαλῶν ἀδελφοῦ ⸀ἢκρίνων τὸν ἀδελφὸν αὐτοῦ καταλαλεῖ νόμου καὶ κρίνει νόμον· εἰ δὲ νόμον κρίνεις, οὐκ εἶ ποιητὴς νόμου ἀλλὰ κριτής.
Брати, не обмовляйте одне одного. Хто обмовляє брата або осуджує його, обмовляє Закон і осуджує Закон. А якщо ти осуджуєш Закон, [то] ти не виконавець Закону, а суддя.
12 εἷς ⸀ἐστιννομοθέτης ⸂καὶ κριτής, ὁ δυνάμενος σῶσαι καὶ ἀπολέσαι· σὺ δὲ τίς εἶ, ⸂ὁ κρίνων τὸν ⸀πλησίον
Є [тільки] один Законодавець і Суддя, спроможний спасти й знищити. А ти хто такий, щоб осуджувати ближнього?
13 Ἄγε νῦν οἱ λέγοντες· Σήμερον ⸀ἢαὔριον ⸀πορευσόμεθαεἰς τήνδε τὴν πόλιν καὶ ⸀ποιήσομενἐκεῖ ⸀ἐνιαυτὸνκαὶ ⸀ἐμπορευσόμεθακαὶ ⸀κερδήσομεν
Тепер слухайте ви, що кажете: «Сьогодні або завтра ми підемо до певного міста, перебудемо там рік, будемо торгувати та заробляти».
14 οἵτινες οὐκ ἐπίστασθε ⸀τὸτῆς αὔριον ⸀ποίαἡ ζωὴ ὑμῶν· ἀτμὶς γάρ ⸀ἐστε⸀ἡπρὸς ὀλίγον φαινομένη, ⸀ἔπειτακαὶ ἀφανιζομένη·
Ви, які не знаєте, що [буде] завтра! Що таке ваше життя? Адже ви як пара, яка з’являється на мить, а потім зникає.
15 ἀντὶ τοῦ λέγειν ὑμᾶς· Ἐὰν ὁ κύριος ⸀θελήσῃ καὶ ⸀ζήσομενκαὶ ⸀ποιήσομεντοῦτο ἢ ἐκεῖνο.
Натомість ви мали б казати: «Якщо Господь захоче, ми будемо живі й зробимо те чи інше».
16 νῦν δὲ καυχᾶσθε ἐν ταῖς ἀλαζονείαις ὑμῶν· πᾶσα καύχησις τοιαύτη πονηρά ἐστιν.
А зараз ви вихваляєтеся у ваших гордощах. Усе це вихваляння – зло.
17 εἰδότι οὖν καλὸν ποιεῖν καὶ μὴ ποιοῦντι, ἁμαρτία αὐτῷ ἐστιν.
Отже, хто знає, як робити добро, та не робить його, той грішить.
