Ψαλμοί 94
1 Θεέ των εκδικήσεων, Κύριε, Θεέ των εκδικήσεων, εμφάνηθι.
Бог помсти — Господь, Бог помсти з'явився, —
2 Υψώθητι, Κριτά της γής· απόδος ανταπόδοσιν εις τους υπερηφάνους.
піднеси́ся, о Су́дде землі, бундю́чним запла́ту віддай!
3 Έως πότε οι ασεβείς, Κύριε, έως πότε οι ασεβείς θέλουσι θριαμβεύει;
Аж доки безбожні, о Господи, аж доки безбожні втіша́тися будуть?
4 Έως πότε θέλουσι προφέρει και λαλεί σκληρά; θέλουσι καυχάσθαι πάντες οι εργάται της ανομίας;
Доки бу́дуть верзти́, говорити бундю́чно, доки будуть пиша́тись злочинці?
5 Τον λαόν σου, Κύριε, καταθλίβουσι και την κληρονομίαν σου κακοποιούσι.
Вони тиснуть наро́д Твій, о Господи, а спадок Твій вони му́чать.
6 Την χήραν και τον ξένον φονεύουσι και θανατόνουσι τους ορφανούς.
Вдову́ та чужи́нця вбивають вони, і мордують сирі́т
7 Και λέγουσι, δεν θέλει ιδεί ο Κύριος ουδέ θέλει νοήσει ο Θεός του Ιακώβ.
та й говорять: „Не бачить Господь, і не завва́жить Бог Яковів“.
8 Εννοήσατε, οι άφρονες μεταξύ του λαού· και οι μωροί, πότε θέλετε φρονιμεύσει;
Зрозумійте це ви, нерозумні в наро́ді, а ви, убогі на розум, коли набере́теся глу́зду?
9 Ο φυτεύσας το ωτίον, δεν θέλει ακούσει; ο πλάσας τον οφθαλμόν, δεν θέλει ιδεί;
Хіба Той, що ухо щепи́в, — чи Він не почує? Хіба Той, що око створи́в, — чи Він не побачить?
10 Ο σωφρονίζων τα έθνη, δεν θέλει ελέγξει; ο διδάσκων τον άνθρωπον γνώσιν;
Хіба Той, що карає наро́ди, — чи Він не скарта́є, Він, що навчає люди́ну знання́?
11 Ο Κύριος γνωρίζει τους διαλογισμούς των ανθρώπων, ότι είναι μάταιοι.
Господь знає всі лю́дські думки́, що марно́та вони!
12 Μακάριος ο άνθρωπος, τον οποίον σωφρονίζεις, Κύριε, και διά του νόμου σου διδάσκεις αυτόν·
Блаженний той муж, що його Ти караєш, о Господи, і з Зако́ну Свого навчаєш його́,
13 διά να αναπαύης αυτόν από των ημερών της συμφοράς, εωσού σκαφθή λάκκος εις τον ασεβή.
щоб його заспоко́їти від лиходе́ння, аж поки не ви́копана буде яма безбожному,
14 Διότι δεν θέλει απορρίψει ο Κύριος τον λαόν αυτού, και την κληρονομίαν αυτού δεν θέλει εγκαταλείψει.
бо Господь не опустить наро́ду Свого, а спа́дку Свого не поли́шить,
15 Επειδή η κρίσις θέλει επιστρέψει εις την δικαιοσύνην, και θέλουσιν ακολουθήσει αυτήν πάντες οι ευθείς την καρδίαν.
бо до праведности суд пове́рнеться, а за ним — всі невинного серця!
16 Τις θέλει σηκωθή υπέρ εμού κατά των πονηρευομένων; τις θέλει παρασταθή υπέρ εμού κατά των εργατών της ανομίας;
Хто встане зо мною навпроти злости́вих, хто встане зо мною навпроти злочинців?
17 Εάν ο Κύριος δεν με εβοήθει, παρ' ολίγον ήθελε κατοικήσει ψυχή μου εν τη σιωπή.
Коли б не Господь мені в поміч, то душа моя тро́хи була́ б не лягла́ в царство смерти!
18 Ότε έλεγον, ωλίσθησεν ο πους μου, το έλεός σου, Κύριε, με εβοήθει.
Коли я кажу: „Похитнулась нога моя“, то, Господи, милість Твоя підпира́є мене!
19 Εν τω πλήθει των αμηχανιών της καρδίας μου, αι παρηγορίαι σου εύφραναν την ψυχήν μου.
Коли мої думки́ болючі в нутрі́ моїм мно́жаться, то розради Твої веселять мою душу!
20 Μήπως έχει μετά σου συγκοινωνίαν ο θρόνος της ανομίας, όστις μηχανάται αδικίαν αντί νόμου;
Чи престол беззако́ния з Тобою з'єдна́ється, той, що гріх учиняє над право?
21 Αυτοί εφορμώσι κατά της ψυχής του δικαίου και αίμα αθώον καταδικάζουσιν.
Збираються проти душі справедли́вого, і чисту кров винува́тять.
22 Αλλ' ο Κύριος είναι εις εμέ καταφύγιον και ο Θεός μου το φρούριον της ελπίδος μου.
І Господь став для мене тверди́нею, і мій Бог став за скелю приту́лку мого,
23 Και θέλει επιστρέψει επ' αυτούς την ανομίαν αυτών και εν τη πονηρία αυτών θέλει αφανίσει αυτούς· Κύριος ο Θεός ημών θέλει αφανίσει αυτούς.
і Він їхню силу на них повернув, і злом їхнім їх нищить, їх нищить Господь, Бог наш!
