Παροιμίαι 31
1 Οι λόγοι του βασιλέως Λεμουήλ, ο χρησμός, τον οποίον η μήτηρ αυτού εδίδαξεν αυτόν.
Слова Лемуїла, царя Масси́, що ними навчала його його мати:
2 Τι, υιέ μου; και τι, τέκνον της κοιλίας μου; και τι, υιέ των ευχών μου;
„Що, сину мій, і що, сину утро́би моєї, і що, сину обі́тниць моїх?
3 Μη δώσης τας δυνάμεις σου εις τας γυναίκας, μηδέ τας οδούς σου εις τας αφανιστρίας των βασιλέων.
Не давай жінкам сили своєї, ні доріг своїх для руйнува́льниць царів!
4 Δεν είναι των βασιλέων, Λεμουήλ, δεν είναι των βασιλέων να πίνωσιν οίνον, ουδέ των ηγεμόνων, σίκερα·
Не царя́м, Лемуїле, вино, не царям, і на́пій той п'янки́й не князя́м,
5 μήποτε πιόντες λησμονήσωσι τον νόμον και διαστρέψωσι την κρίσιν τινός τεθλιμμένου.
щоб не впився він та не забув про Зако́на, і щоб не змінив для всіх гно́блених пра́ва!
6 Δίδετε σίκερα εις τους τεθλιμμένους, και οίνον εις τους πεπικραμένους την ψυχήν·
Дайте напо́ю п'янко́го тому, хто гине, а вина — гіркоду́хим:
7 διά να πίωσι και να λησμονήσωσι την πτωχείαν αυτών και να μη ενθυμώνται πλέον την δυστυχίαν αυτών.
він вип'є й забуде за бідність свою, і му́ки своєї вже не пам'ята́тиме!
8 Άνοιγε το στόμα σου υπέρ του αφώνου, υπέρ της κρίσεως πάντων των εγκαταλελειμμένων.
Відкривай свої уста немо́ві, для суда́ всім нещасним.
9 Άνοιγε το στόμα σου, κρίνε δικαίως, και υπερασπίζου τον πτωχόν και τον ενδεή.
Відкрива́й свої уста, й суди справедливо, і правосу́ддя зроби для убогого та для нужде́нного.
10 Γυναίκα ενάρετον τις θέλει ευρεί; διότι η τοιαύτη είναι πολύ τιμιωτέρα υπέρ τους μαργαρίτας.
Хто жінку чесно́тну зна́йде? а ціна її більша від пе́рел:
11 Η καρδία του ανδρός αυτής θαρρεί επ' αυτήν, και δεν θέλει στερείσθαι αφθονίας.
довіря́є їй серце її чоловіка, і йому не забра́кне прибутку!
12 Θέλει φέρει εις αυτόν καλόν και ουχί κακόν, πάσας τας ημέρας της ζωής αυτής.
Вона чинить для нього добро, а не зло, по всі́ дні свого життя.
13 Ζητεί μαλλίον και λινάριον και εργάζεται ευχαρίστως με τας χείρας αυτής.
Шукає вона вовни й льо́ну, і робить охоче своїми руками.
14 Είναι ως τα πλοία των εμπόρων· φέρει την τροφήν αυτής από μακρόθεν.
Вона, немов кораблі́ ті купе́цькі, здале́ка спроваджує хліб свій.
15 Και εγείρεται ενώ είναι έτι νυξ και δίδει τροφήν εις τον οίκον αυτής, και έργα εις τας θεραπαίνας αυτής.
І встане вона ще вночі, і видасть для дому свого поживу, а поря́док служни́цям своїм.
16 Θεωρεί αγρόν και αγοράζει αυτόν· εκ του καρπού των χειρών αυτής φυτεύει αμπελώνα.
Про поле вона намишляла, і його набула́, із пло́ду долоней своїх засадила вона виноградинка.
17 Ζώνει την οσφύν αυτής με δύναμιν, και ενισχύει τους βραχίονας αυτής.
Вона підпері́зує силою сте́гна свої та зміцня́є раме́на свої.
18 Αισθάνεται ότι το εμπόριον αυτής είναι καλόν· ο λύχνος αυτής δεν σβύνεται την νύκτα.
Вона розуміє, що добра робота її, і світильник її не пога́сне вночі.
19 Βάλλει τας χείρας αυτής εις το αδράκτιον και κρατεί εν τη χειρί αυτής την ηλακάτην.
Вона ру́ки свої простя́гає до пря́дки, а долоні її верете́но тримають.
20 Ανοίγει την χείρα αυτής εις τους πτωχούς και εκτείνει τας χείρας αυτής προς τους ενδεείς.
Долоню свою відкриває для вбогого, а руки свої простягає до бідного.
21 Δεν φοβείται την χιόνα διά τον οίκον αυτής· διότι πας ο οίκος αυτής είναι ενδεδυμένοι διπλά.
Холоду в домі своїм не боїться вона, бо подвійно одя́гнений ввесь її дім.
22 Κάμνει εις εαυτήν σκεπάσματα· το ένδυμα αυτής είναι βύσσος και πορφύρα.
Килими́ поробила собі, віссо́н та кармази́н — убра́ння її.
23 Ο ανήρ αυτής γνωρίζεται εν ταις πύλαις, όταν κάθηται μεταξύ των πρεσβυτέρων του τόπου.
Чоловік її зна́ний при брамах, як сидить він із старшими краю.
24 Κάμνει λεπτόν πανίον και πωλεί· και δίδει ζώνας εις τους εμπόρους.
Тонку ту́ніку робить вона й продає, і купце́ві дає пояси́.
25 Ισχύν και ευπρέπειαν είναι ενδεδυμένη· και ευφραίνεται διά τον μέλλοντα καιρόν.
Сила та пи́шність — одежа її, і сміється вона до прийде́щнього дня.
26 Ανοίγει το στόμα αυτής εν σοφία· και επί της γλώσσης αυτής είναι νόμος ευμενείας.
Свої уста вона відкриває на мудрість, і милости́ва наука їй на язиці́.
27 Επαγρυπνεί εις την κυβέρνησιν του οίκου αυτής και άρτον οκνηρίας δεν τρώγει.
Доглядає вона ходи дому свого́, і хліба з ліни́вства не їсть.
28 Τα τέκνα αυτής σηκόνονται και μακαρίζουσιν αυτήν· ο ανήρ αυτής, και επαινεί αυτήν·
Устають її діти, і хвалять її, чоловік її — й він похваля́є її:
29 Πολλαί θυγατέρες εφέρθησαν αξίως, αλλά συ υπερέβης πάσας.
„Багато було́ тих чесно́тних дочо́к, та ти їх усіх переви́щила!“
30 Ψευδής είναι η χάρις και μάταιον το κάλλος· η γυνή η φοβουμένη τον Κύριον, αυτή θέλει επαινείσθαι.
Краса — то ома́на, а врода — марно́та, жінка ж богобоя́зна — вона буде хва́лена!
31 Δότε εις αυτήν εκ του καρπού των χειρών αυτής· και τα έργα αυτής ας επαινώσιν αυτήν εν ταις πύλαις.
Дайте їй з плоду рук її, і нехай її вчи́нки її вихваляють при брамах!“
