< Παροιμίαι 26 >
1 Καθώς η χιών εν τω θέρει και καθώς η βροχή εν τω θερισμώ, ούτως εις τον άφρονα η τιμή δεν αρμόζει.
Як літом той сніг, і як дощ у жнива́, — та́к не лицю́є глупце́ві пошана.
2 Ως περιφέρεται το στρουθίον, ως περιπετά η χελιδών, ούτως η άδικος κατάρα δεν θέλει επιφθάσει.
Як пташка літає, як ла́стівка лине, так невинне прокля́ття не спо́вниться.
3 Μάστιξ διά τον ίππον, κημός διά τον όνον, και ράβδος διά την ράχιν των αφρόνων.
Батіг на коня, обро́ть на осла, а різка на спи́ну глупці́в.
4 Μη αποκρίνου εις τον άφρονα κατά την αφροσύνην αυτού, διά να μη γείνης και συ όμοιος αυτού.
Нерозумному відповіді не дава́й за нерозум його, щоб і ти не став рівний йому.
5 Αποκρίνου εις τον άφρονα κατά την αφροσύνην αυτού, διά να μη ήναι σοφός εις τους οφθαλμούς αυτού.
Нерозумному відповідь дай за безумством його, щоб він в о́чах своїх не став мудрим.
6 Όστις αποστέλλει μήνυμα διά χειρός του άφρονος, αποκόπτει τους πόδας αυτού και πίνει ζημίαν.
Хто через глупця́ посилає слова́, той ноги собі обтинає, отру́ту він п'є.
7 Ως τα σκέλη του χωλού κρέμονται ανωφελή, ούτως είναι και παροιμία εν τω στόματι των αφρόνων.
Як воло́чаться но́ги в кульга́вого, так у безумних уста́х припові́стка.
8 Ως ο δεσμεύων λίθον εις σφενδόνην, ούτως είναι όστις δίδει τιμήν εις τον άφρονα.
Як прив'я́зувати камінь коштовний до пра́щі, так глупце́ві пошану давати.
9 Ως η άκανθα ωθουμένη εις την χείρα του μεθύσου, ούτως είναι η παροιμία εν τω στόματι των αφρόνων.
Як те́рен, що влізе у руку, отак припові́стка в уста́х нерозумного.
10 Ο δυνάστης μιαίνει τα πάντα και μισθόνει τους άφρονας, μισθόνει και τους παραβάτας.
Як стрілець, що все ра́нить, так і той, хто наймає глупця́, і наймає усяких прохо́жих.
11 Ως ο κύων επιστρέφει εις τον εμετόν αυτού, ούτως ο άφρων επαναλαμβάνει την αφροσύνην αυτού.
Як вертається пес до своєї блюво́тини, так глупо́ту свою повторяє глупа́к.
12 Είδες άνθρωπον νομίζοντα εαυτόν σοφόν; μάλλον ελπίς είναι εκ του άφρονος παρά εξ αυτού.
Чи ти бачив люди́ну, що мудра в очах своїх? Більша надія глупце́ві, ніж їй.
13 Ο οκνηρός λέγει, Λέων είναι εν τη οδώ, λέων εν ταις πλατείαις.
Лінивий говорить: „Лев на дорозі! Лев на майда́ні!“
14 Ως η θύρα περιστρέφεται επί τας στρόφιγγας αυτής, ούτως ο οκνηρός επί την κλίνην αυτού.
Двері обе́ртаються на своєму чопі́, а лінивий — на лі́жку своїм.
15 Ο οκνηρός εμβάπτει την χείρα αυτού εις το τρυβλίον και βαρύνεται να επιστρέψη αυτήν εις το στόμα αυτού.
Свою руку лінивий стромля́є до миски, — та підне́сти до рота її йому тяжко.
16 Ο οκνηρός νομίζει εαυτόν σοφώτερον παρά επτά σοφούς γνωμοδότας.
Лінивий мудріший ув очах своїх за сімох, що відповідають розумно.
17 Όστις διαβαίνων ανακατόνεται εις έριδα μη ανήκουσαν εις αυτόν, ομοιάζει τον πιάνοντα κύνα από των ωτίων.
Пса за ву́ха хапає, хто, йдучи́, устрява́є до сварки чужої.
18 Ως ο μανιακός όστις ρίπτει φλόγας, βέλη και θάνατον,
Як той, хто вдає божевільного, ки́дає і́скри, стрі́ли та смерть,
19 ούτως είναι ο άνθρωπος, όστις απατά τον πλησίον αυτού και λέγει, δεν έκαμον εγώ παίζων;
так і люди́на, що обманює друга свого та каже: „Таж це́ я жартую!“
20 Όπου δεν είναι ξύλα, το πυρ σβύνεται· και όπου δεν είναι ψιθυριστής, η έρις ησυχάζει.
З браку дров огонь гасне, а без пліткаря́ мовкне сварка.
21 Οι άνθρακες διά την ανθρακιάν και τα ξύλα διά το πυρ, και ο φίλερις άνθρωπος διά να εξάπτη έριδας.
Вугі́лля для жару, а дро́ва огне́ві, а люди́на сварли́ва — щоб сварку розпа́лювати.
22 Οι λόγοι του ψιθυριστού καταπίνονται ηδέως, και καταβαίνουσιν εις τα ενδόμυχα της κοιλίας.
Слова́ обмо́вника — мов ті присма́ки, й у нутро́ живота вони схо́дять.
23 Τα ένθερμα χείλη μετά πονηράς καρδίας είναι ως σκωρία αργύρου επικεχρισμένη επί πήλινον αγγείον.
Як срі́бло з жу́желицею, на горшкові накла́дене, так полу́м'яні уста, а серце лихе, —
24 Όστις μισεί, υποκρίνεται με τα χείλη αυτού, και μηχανεύεται δόλον εν τη καρδία αυτού.
устами своїми маску́ється ворог, і ховає оману в своє́му нутрі́:
25 Όταν ομιλή χαριέντως, μη πίστευε αυτόν· διότι έχει επτά βδελύγματα εν τη καρδία αυτού.
коли він говорить лагі́дно — не вір ти йому, бо в серці його сім оги́д!
26 Όστις σκεπάζει το μίσος διά δόλου, η πονηρία αυτού θέλει φανερωθή εν μέσω της συνάξεως.
Як нена́висть прикрита ома́ною, — її зло відкривається в зборі.
27 Όστις σκάπτει λάκκον, θέλει πέσει εις αυτόν· και ο λίθος θέλει επιστρέψει επί τον κυλίοντα αυτόν.
Хто яму копа́є, той в неї впаде́, а хто ко́тить камі́ння — на нього воно поверта́ється.
28 Η ψευδής γλώσσα μισεί τους υπ' αυτής καταθλιβομένους· και το απατηλόν στόμα εργάζεται καταστροφήν.
Брехливий язик нена́видить своїх ути́скуваних, і уста гладе́нькі до згуби прова́дять.