Παροιμίαι 18
1 Ο ιδιογνώμων ζητεί κατά την επιθυμίαν αυτού και εναντιόνεται εις παν ό, τι είναι ορθόν.
Примхли́вий шукає сваволі, стає проти всього розумного.
2 Ο άφρων δεν ηδύνεται εις την σύνεσιν, αλλ' εις ό, τι φαντάζεται η καρδία αυτού.
Нерозумний не хоче навчатися, а тільки свій ум показати.
3 Όταν έρχηται ο ασεβής, έρχεται και η καταφρόνησις· και μετά του ονείδους, η ατιμία.
З прихо́дом безбожного й га́ньба приходить, а з легкова́женням — сором.
4 Οι λόγοι του στόματος του ανθρώπου είναι ύδατα βαθέα· και η πηγή της σοφίας, χείμαρρος αναπηδών.
Слова́ уст люди́ни — глибока вода, джерело премудрости — бризкотли́вий поті́к.
5 Δεν είναι καλόν να προσωποληπτή τις τον ασεβή, διά να ανατρέπη το δίκαιον εν τη κρίσει.
Не добре вважа́ти на обличчя безбожного, щоб праведного повалити на суді.
6 Τα χείλη του άφρονος εμβαίνουσιν εις έριδας, και το στόμα αυτού προσκαλεί ραπίσματα.
Уста́ нерозумного тя́гнуть до сварки, а слова́ його кличуть бійки́.
7 Το στόμα του άφρονος είναι ο αφανισμός αυτού, και τα χείλη αυτού παγίς εις την ψυχήν αυτού.
Язик нерозумного — загибіль для нього, а уста його — то тене́та на душу його.
8 Οι λόγοι του ψιθυριστού καταπίνονται ηδέως και καταβαίνουσιν έως των ενδομύχων της κοιλίας.
Слова обмо́вника — мов ті присма́ки, і вони сходять у нутро утро́би.
9 Ο οκνηρός εις το έργον αυτού είναι βεβαίως αδελφός του ασώτου.
Теж недбалий у праці своїй — то брат марнотра́тнику.
10 Το όνομα του Κυρίου είναι πύργος οχυρός· ο δίκαιος, καταφεύγων εις αυτόν, είναι εν ασφαλεία.
Господнє Ім'я́ — сильна башта: до неї втече справедливий і буде безпечний.
11 Τα αγαθά του πλουσίου είναι η οχυρά αυτού πόλις, και φαντάζεται αυτά ως υψηλόν τείχος.
Маєток багатому — місто тверди́нне його, і немов міцний мур ув уяві його.
12 Προ του αφανισμού υψόνεται η καρδία του ανθρώπου· και η ταπείνωσις προπορεύεται της δόξης.
Перед загибіллю серце люди́ни висо́ко несеться, перед славою ж — скромність.
13 Το να αποκρίνηταί τις πριν ακούση, είναι εις αυτόν αφροσύνη και όνειδος.
Хто відповідає на слово, ще поки почув, — то глупо́та та сором йому!
14 Το πνεύμα του ανθρώπου θέλει υποστηρίζει την αδυναμίαν αυτού· αλλά το κατατεθλιμμένον πνεύμα τις δύναται να υποφέρη;
Дух дійсного мужа вино́сить терпі́ння своє, а духа приби́того хто піднесе́?
15 Η καρδία του φρονίμου αποκτά σύνεσιν· και το ωτίον των σοφών ζητεί γνώσιν.
Серце розумне знання́ набуває, і вухо премудрих шукає знання́.
16 Το δώρον του ανθρώπου ανοίγει τόπον εις αυτόν, και φέρει αυτόν έμπροσθεν των μεγάλων.
Дару́нок люди́ни виводить із у́тиску, і провадить її до великих людей.
17 Ο πρωτολογών εν τη κρίσει αυτού φαίνεται δίκαιος· αλλ' ο αντίδικος αυτού έρχεται και εξελέγχει αυτόν.
Перший у сварці своїй уважає себе справедливим, але при́йде противник його та й дослі́дить його.
18 Ο κλήρος παύει τας αντιλογίας και αποφασίζει μεταξύ των δυνατών.
Жереб перериває сварки́, та відділює сильних один від одно́го.
19 Αδελφός δυσαρεστηθείς υποτάσσεται δυσκολώτερα παρά οχυρά πόλις· αι δε διαφοραί αυτών είναι ως μοχλοί φρουρίου.
Розлючений брат протиставиться більше за місто тверди́нне, а сварки́, — немов за́суви за́мку.
20 Εκ των καρπών του στόματος του ανθρώπου θέλει χορτασθή η κοιλία αυτού· από του προϊόντος των χειλέων αυτού θέλει εμπλησθή.
Із плоду уст люди́ни наси́чується її шлунок, вона наси́чується плодом уст своїх.
21 Θάνατος και ζωή είναι εις την χείρα της γλώσσης· και οι αγαπώντες αυτήν θέλουσι φάγει τους καρπούς αυτής.
Смерть та життя — у владі язика, хто ж кохає його, його плід поїдає.
22 Όστις εύρηκε γυναίκα, εύρηκεν αγαθόν και απήλαυσε χάριν παρά Κυρίου.
Хто жінку чесно́тну знайшов, знайшов той добро́, і милість отримав від Господа.
23 Ο πένης λαλεί μετά ικεσιών· αλλ' ο πλούσιος αποκρίνεται μετά σκληρότητος.
Убогий говорить блага́льно, багатий же відповідає зухва́ло.
24 Ο άνθρωπος ο έχων φίλους πρέπει να φέρηται φιλικώς· και υπάρχει φίλος στενώτερος αδελφού.
Є товариші на розбиття́, та є й при́ятель, більше від брата прив'я́заний.
