Ἰώβ 8
1 ὑπολαβὼν δὲ Βαλδαδ ὁ Σαυχίτης λέγει
І заговорив шух'я́нин Білда́д та й сказав:
2 μέχρι τίνος λαλήσεις ταῦτα πνεῦμα πολυρῆμον τοῦ στόματός σου
„Аж доки ти бу́деш таке тереве́нити? І доки слова́ твоїх уст будуть вітром бурхли́вим?
3 μὴ ὁ κύριος ἀδικήσει κρίνων ἢ ὁ τὰ πάντα ποιήσας ταράξει τὸ δίκαιον
Чи Бог скри́влює суд, і хіба Всемогу́тній викри́влює правду?
4 εἰ οἱ υἱοί σου ἥμαρτον ἐναντίον αὐτοῦ ἀπέστειλεν ἐν χειρὶ ἀνομίας αὐτῶν
Якщо твої діти згріши́ли Йому, то Він їх віддав в руку їх беззако́ння!
5 σὺ δὲ ὄρθριζε πρὸς κύριον παντοκράτορα δεόμενος
Якщо ти зверта́тися будеш до Бога, і бу́деш блага́ти Всемогу́тнього,
6 εἰ καθαρὸς εἶ καὶ ἀληθινός δεήσεως ἐπακούσεταί σου ἀποκαταστήσει δέ σοι δίαιταν δικαιοσύνης
якщо чистий ти та безневи́нний, — то тепер Він тобі Свою милість пробу́дить, і напо́внить оселю твою справедли́вістю,
7 ἔσται οὖν τὰ μὲν πρῶτά σου ὀλίγα τὰ δὲ ἔσχατά σου ἀμύθητα
і хоч твій поча́ток нужде́нний, але́ твій кінець буде ве́льми великий!
8 ἐπερώτησον γὰρ γενεὰν πρώτην ἐξιχνίασον δὲ κατὰ γένος πατέρων
Поспитай в покоління давні́шого, і міцно збагни́ батьків їхніх, —
9 χθιζοὶ γάρ ἐσμεν καὶ οὐκ οἴδαμεν σκιὰ γάρ ἐστιν ἡμῶν ἐπὶ τῆς γῆς ὁ βίος
бо ми ж учора́шні, й нічо́го не знаєм, бо тінь — наші дні на землі, —
10 ἦ οὐχ οὗτοί σε διδάξουσιν καὶ ἀναγγελοῦσιν καὶ ἐκ καρδίας ἐξάξουσιν ῥήματα
отож вони на́вчать тебе, тобі скажуть, і з серця свойо́го слова́ подаду́ть:
11 μὴ θάλλει πάπυρος ἄνευ ὕδατος ἢ ὑψωθήσεται βούτομον ἄνευ πότου
Чи папі́рус росте без болота? Чи росте очере́т без води?
12 ἔτι ὂν ἐπὶ ῥίζης καὶ οὐ μὴ θερισθῇ πρὸ τοῦ πιεῖν πᾶσα βοτάνη οὐχὶ ξηραίνεται
Він іще в доспіва́нні своїм, не зривається, але сохне раніш за всіля́ку траву:
13 οὕτως τοίνυν ἔσται τὰ ἔσχατα πάντων τῶν ἐπιλανθανομένων τοῦ κυρίου ἐλπὶς γὰρ ἀσεβοῦς ἀπολεῖται
отакі то доро́ги всіх тих, хто забува́є про Бога! І згине надія безбожного,
14 ἀοίκητος γὰρ αὐτοῦ ἔσται ὁ οἶκος ἀράχνη δὲ αὐτοῦ ἀποβήσεται ἡ σκηνή
бо його споді́вання — як те павути́ння, і як дім павукі́в — його певність
15 ἐὰν ὑπερείσῃ τὴν οἰκίαν αὐτοῦ οὐ μὴ στῇ ἐπιλαβομένου δὲ αὐτοῦ οὐ μὴ ὑπομείνῃ
На свій дім опира́ється, та не встоїть, тримається міцно за ньо́го, — й не вде́ржиться він.
16 ὑγρὸς γάρ ἐστιν ὑπὸ ἡλίου καὶ ἐκ σαπρίας αὐτοῦ ὁ ῥάδαμνος αὐτοῦ ἐξελεύσεται
Він зеленіє на сонці, й галу́зки його випина́ються понад садка́ його, —
17 ἐπὶ συναγωγὴν λίθων κοιμᾶται ἐν δὲ μέσῳ χαλίκων ζήσεται
на купі каміння сплело́ся коріння його, воно між камі́ння вросло́:
18 ἐὰν καταπίῃ ὁ τόπος ψεύσεται αὐτόν οὐχ ἑόρακας τοιαῦτα
Якщо вирвуть його з його місця, то зречеться його́: тебе я не бачило!
19 ὅτι καταστροφὴ ἀσεβοῦς τοιαύτη ἐκ δὲ γῆς ἄλλον ἀναβλαστήσει
Така радість дороги його, а з по́роху інші ростуть.
20 ὁ γὰρ κύριος οὐ μὴ ἀποποιήσηται τὸν ἄκακον πᾶν δὲ δῶρον ἀσεβοῦς οὐ δέξεται
Тож невинного Бог не цурається, і не буде тримати за ру́ку злочи́нців,
21 ἀληθινῶν δὲ στόμα ἐμπλήσει γέλωτος τὰ δὲ χείλη αὐτῶν ἐξομολογήσεως
аж напо́внить уста́ твої сміхом, а губи твої — криком радости...
22 οἱ δὲ ἐχθροὶ αὐτῶν ἐνδύσονται αἰσχύνην δίαιτα δὲ ἀσεβοῦς οὐκ ἔσται
Твої ненави́сники в сором зодя́гнуться, і намету безбожних не буде!“
