Ἰώβ 27

1 ἔτι δὲ προσθεὶς Ιωβ εἶπεν τῷ προοιμίῳ

І Йов далі вів мову свою та й казав:

2 ζῇ κύριος ὃς οὕτω με κέκρικεν καὶ ὁ παντοκράτωρ ὁ πικράνας μου τὴν ψυχήν

„ Як живий Бог, — відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогу́тній,

3 ἦ μὴν ἔτι τῆς πνοῆς μου ἐνούσης πνεῦμα δὲ θεῖον τὸ περιόν μοι ἐν ῥισίν

і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ні́здрях моїх, —

4 μὴ λαλήσειν τὰ χείλη μου ἄνομα οὐδὲ ἡ ψυχή μου μελετήσει ἄδικα

неправди уста́ мої не говори́тимуть, а язик мій не скаже ома́ни!

5 μή μοι εἴη δικαίους ὑμᾶς ἀποφῆναι ἕως ἂν ἀποθάνω οὐ γὰρ ἀπαλλάξω μου τὴν ἀκακίαν

Борони мене, Боже, призна́ти вас за справедливих! Доки я не помру́, своєї невинности я не відкину від себе, —

6 δικαιοσύνῃ δὲ προσέχων οὐ μὴ προῶμαι οὐ γὰρ σύνοιδα ἐμαυτῷ ἄτοπα πράξας

за свою справедливість тримаюся міцно, — й її не пущу́, моє серце не буде ганьби́ти ні о́дного з днів моїх, —

7 οὐ μὴν δὲ ἀλλὰ εἴησαν οἱ ἐχθροί μου ὥσπερ ἡ καταστροφὴ τῶν ἀσεβῶν καὶ οἱ ἐπ’ ἐμὲ ἐπανιστανόμενοι ὥσπερ ἡ ἀπώλεια τῶν παρανόμων

нехай буде мій ворог — немов той безбожник, а хто повстає проти мене — як кривдник!

8 καὶ τίς γάρ ἐστιν ἐλπὶς ἀσεβεῖ ὅτι ἐπέχει πεποιθὼς ἐπὶ κύριον ἆρα σωθήσεται

Яка ж бо наді́я лукавому, коли відірве́, коли ві́зьме Бог душу його?

9 ἦ τὴν δέησιν αὐτοῦ εἰσακούσεται κύριος ἢ ἐπελθούσης αὐτῷ ἀνάγκης

Чи Бог ви́слухає його крик, коли при́йде на нього нещастя?

10 μὴ ἔχει τινὰ παρρησίαν ἔναντι αὐτοῦ ἢ ὡς ἐπικαλεσαμένου αὐτοῦ εἰσακούσεται αὐτοῦ

Чи буде втіша́тися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного ча́су?

11 ἀλλὰ δὴ ἀναγγελῶ ὑμῖν τί ἐστιν ἐν χειρὶ κυρίου ἅ ἐστιν παρὰ παντοκράτορι οὐ ψεύσομαι

Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього — я не сховаю, —

12 ἰδοὺ δὴ πάντες οἴδατε ὅτι κενὰ κενοῖς ἐπιβάλλετε

таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісені́тниці пле́щете?

13 αὕτη ἡ μερὶς ἀνθρώπου ἀσεβοῦς παρὰ κυρίου κτῆμα δὲ δυναστῶν ἐλεύσεται παρὰ παντοκράτορος ἐπ’ αὐτούς

Така доля люди́ни безбожної, це спа́дщина насильників, що отри́мають від Всемогутнього:

14 ἐὰν δὲ πολλοὶ γένωνται οἱ υἱοὶ αὐτοῦ εἰς σφαγὴν ἔσονται ἐὰν δὲ καὶ ἀνδρωθῶσιν προσαιτήσουσιν

Як розмно́жаться діти його — то хіба для меча, а наща́дки його не наси́тяться хлібом!

15 οἱ δὲ περιόντες αὐτοῦ ἐν θανάτῳ τελευτήσουσιν χήρας δὲ αὐτῶν οὐθεὶς ἐλεήσει

Позосталих по нім морови́ця сховає, і вдовиці його не заплачуть...

16 ἐὰν συναγάγῃ ὥσπερ γῆν ἀργύριον ἴσα δὲ πηλῷ ἑτοιμάσῃ χρυσίον

Якщо накопи́чить він срібла, немо́в того по́роху, і наготу́є одежі, як глини,

17 ταῦτα πάντα δίκαιοι περιποιήσονται τὰ δὲ χρήματα αὐτοῦ ἀληθινοὶ καθέξουσιν

то він наготу́є, а праведний вдягне, а срі́бло невинний поділить.

18 ἀπέβη δὲ ὁ οἶκος αὐτοῦ ὥσπερ σῆτες καὶ ὥσπερ ἀράχνη

Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня́,

19 πλούσιος κοιμηθεὶς καὶ οὐ προσθήσει ὀφθαλμοὺς αὐτοῦ διήνοιξεν καὶ οὐκ ἔστιν

він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє — й немає його.

20 συνήντησαν αὐτῷ ὥσπερ ὕδωρ αἱ ὀδύναι νυκτὶ δὲ ὑφείλατο αὐτὸν γνόφος

Страхі́ття дося́гнуть його, мов вода, вночі буря укра́де його,

21 ἀναλήμψεται αὐτὸν καύσων καὶ ἀπελεύσεται καὶ λικμήσει αὐτὸν ἐκ τοῦ τόπου αὐτοῦ

східній вітер його понесе́ — і мине́ться, і бурею схо́пить його з його місця...

22 καὶ ἐπιρρίψει ἐπ’ αὐτὸν καὶ οὐ φείσεται ἐκ χειρὸς αὐτοῦ φυγῇ φεύξεται

Оце все Він кине на нього, — і не змилосе́рдиться, і від руки Його мусить той спішно втікати!

23 κροτήσει ἐπ’ αὐτοῦ χεῖρας αὐτοῦ καὶ συριεῖ αὐτὸν ἐκ τοῦ τόπου αὐτοῦ

Своїми доло́нями спле́сне над ним, і сви́сне над ним з свого місця.