Ἐκκλησιαστής 11

1 ἀπόστειλον τὸν ἄρτον σου ἐπὶ πρόσωπον τοῦ ὕδατος ὅτι ἐν πλήθει τῶν ἡμερῶν εὑρήσεις αὐτόν

Хліб свій пускай по воді, бо по багатьох днях знов зна́йдеш його.

2 δὸς μερίδα τοῖς ἑπτὰ καί γε τοῖς ὀκτώ ὅτι οὐ γινώσκεις τί ἔσται πονηρὸν ἐπὶ τὴν γῆν

Давай частку на сім чи й на вісім, бо не знаєш, яке буде зло на землі.

3 ἐὰν πληρωθῶσιν τὰ νέφη ὑετοῦ ἐπὶ τὴν γῆν ἐκχέουσιν καὶ ἐὰν πέσῃ ξύλον ἐν τῷ νότῳ καὶ ἐὰν ἐν τῷ βορρᾷ τόπῳ οὗ πεσεῖται τὸ ξύλον ἐκεῖ ἔσται

Коли́ перепо́вняться хмари дощем, то виллють на землю його. А коли дереви́на на пі́вдень впаде́ чи на пі́вніч, зали́шитьсяна місці, куди дереви́на впаде́.

4 τηρῶν ἄνεμον οὐ σπερεῖ καὶ βλέπων ἐν ταῖς νεφέλαις οὐ θερίσει

Хто вважає на вітер, не буде той сі́яти, а хто споглядає на хмари, не буде той жати.

5 ἐν οἷς οὐκ ἔστιν γινώσκων τίς ἡ ὁδὸς τοῦ πνεύματος ὡς ὀστᾶ ἐν γαστρὶ τῆς κυοφορούσης οὕτως οὐ γνώσῃ τὰ ποιήματα τοῦ θεοῦ ὅσα ποιήσει σὺν τὰ πάντα

Як не ві́даєш ти, яка то путь вітру, як кості зроста́ють в утро́бі вагі́тної, так не ві́даєш ти чину Бога, що робить усе.

6 ἐν πρωίᾳ σπεῖρον τὸ σπέρμα σου καὶ εἰς ἑσπέραν μὴ ἀφέτω ἡ χείρ σου ὅτι οὐ γινώσκεις ποῖον στοιχήσει ἢ τοῦτο ἢ τοῦτο καὶ ἐὰν τὰ δύο ἐπὶ τὸ αὐτὸ ἀγαθά

Сій ра́нком насіння своє, та й під вечір хай не спочиває рука твоя, не знаєш бо ти, котре ви́йде на краще тобі, — оце чи оте, чи обо́є одна́ково добрі.

7 καὶ γλυκὺ τὸ φῶς καὶ ἀγαθὸν τοῖς ὀφθαλμοῖς τοῦ βλέπειν σὺν τὸν ἥλιον

І світло солодке, і добре оча́м сонце бачити,

8 ὅτι καὶ ἐὰν ἔτη πολλὰ ζήσεται ὁ ἄνθρωπος ἐν πᾶσιν αὐτοῖς εὐφρανθήσεται καὶ μνησθήσεται τὰς ἡμέρας τοῦ σκότους ὅτι πολλαὶ ἔσονται πᾶν τὸ ἐρχόμενον ματαιότης

і коли б люди́на жила́ й довгі роки́, хай за всіх їх вона ті́шиться, і хай пам'ятає дні те́мряви, бо їх бу́де багато, — усе, що надійде, марно́та!

9 εὐφραίνου νεανίσκε ἐν νεότητί σου καὶ ἀγαθυνάτω σε ἡ καρδία σου ἐν ἡμέραις νεότητός σου καὶ περιπάτει ἐν ὁδοῖς καρδίας σου καὶ ἐν ὁράσει ὀφθαλμῶν σου καὶ γνῶθι ὅτι ἐπὶ πᾶσι τούτοις ἄξει σε ὁ θεὸς ἐν κρίσει

Ті́шся, юначе, своїм молоде́цтвом, а серце твоє нехай буде веселе за днів молодо́щів твоїх! І ходи ти доро́гами серця свого й виді́нням оче́й своїх, але знай, що за все це впрова́дить тебе Бог до су́ду!

10 καὶ ἀπόστησον θυμὸν ἀπὸ καρδίας σου καὶ παράγαγε πονηρίαν ἀπὸ σαρκός σου ὅτι ἡ νεότης καὶ ἡ ἄνοια ματαιότης

Тому́ жени смуток від серця свого́, і віддаляй зле від тіла твого, бо й дити́нство, і рання життє́ва зоря́ — то марно́та!