Psalm 137

1 An den Strömen Babels saßen wir und weinten, wenn wir Zions gedachten.

Над рі́чками Вавило́нськими, — там ми сиділи та й плакали, коли зга́дували про Сіо́на!

2 An den Weiden, die dort sind, hängten wir unsre Harfen auf.

На ве́рбах у ньому повісили ми свої а́рфи,

3 Denn die uns daselbst gefangen hielten, forderten Lieder von uns, und unsre Peiniger, daß wir fröhlich seien: «Singet uns eines von den Zionsliedern!»

спі́ву бо пісні від нас там жада́ли були́ понево́лювачі наші, а весе́лощів — наші мучи́телі: „Заспівайте но нам із Сіонських пісе́нь!“

4 Wie sollten wir des HERRN Lied singen auf fremdem Boden?

Як же зможемо ми заспівати Господнюю пісню в землі чужинця́?

5 Vergesse ich deiner, Jerusalem, so verdorre meine Rechte!

Якщо́ я забу́ду за тебе, о Єрусалиме, — хай забуде за мене прави́ця моя!

6 Meine Zunge müsse an meinem Gaumen kleben, wenn ich deiner nicht gedenke, wenn ich Jerusalem nicht über meine höchste Freude setze!

Нехай мій язик до мого піднебі́ння прили́пне, якщо́ я не бу́ду тебе пам'ята́ти, якщо́ не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою́!.

7 Gedenke, HERR, den Kindern Edoms den Tag Jerusalems, wie sie sprachen: «Zerstöret, zerstöret sie bis auf den Grund!»

Пам'ятай же, о Господи, едо́мським синам про день Єрусалиму, як кричали вони: „Руйнуйте, руйнуйте аж до підва́лин його́!“

8 Tochter Babel, du Verwüsterin! Wohl dem, der dir vergilt, was du uns angetan!

Вавилонськая до́чко, що маєш і ти ограбо́вана бути, — блажен, хто заплатить тобі за твій чин, що ти нам заподі́яла!

9 Wohl dem, der deine Kindlein nimmt und sie zerschmettert am Felsgestein!

Блажен, хто ухо́пить та порозбиває об скелю і твої немовля́та!