Job 29
1 Und Hiob fuhr in dem Vortrag seiner Sprüche fort und sprach:
І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 Wer gibt mir die vorigen Monate zurück und die Tage, in welchen Gott mich behütete?
„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
3 als seine Leuchte über meinem Haupte schien und ich in seinem Lichte durch das Dunkel ging;
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
4 wie ich in den Tagen meines Herbstes vertrauten Umgang mit Gott bei meinem Zelte pflog;
як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
5 als der Allmächtige noch mit mir war und meine Knaben um mich her;
коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
6 da ich meine Tritte in Milch badete und der Fels neben mir Öl in Strömen goß;
коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
7 als ich noch zum Tore ging, zur Stadt hinauf, und meinen Sitz auf dem Markt aufstellte.
Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
8 Wenn mich die Knaben sahen, so verbargen sie sich, die Greise standen auf und blieben stehen.
як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
9 Die Fürsten hörten auf zu reden und legten die Hand auf den Mund.
зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
10 Die Stimme der Vornehmen stockte, und ihre Zunge klebte am Gaumen.
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
11 Wessen Ohr mich hörte, der pries mich glücklich, und wessen Auge mich sah, der stimmte mir zu.
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
12 Denn ich rettete den Elenden, der da schrie, und das Waislein, das keinen Helfer hatte.
бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
13 Der Segen des Verlorenen kam über mich, und ich machte das Herz der Witwe jauchzen.
Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
14 Gerechtigkeit zog ich an, und sie bekleidete mich, mein Talar und Turban war das Recht.
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
15 Ich war des Blinden Auge und des Lahmen Fuß.
Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
16 Ich war des Armen Vater; und die Streitsache, die ich nicht kannte, untersuchte ich.
Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
17 Ich zerbrach die Stockzähne des Ungerechten und riß ihm den Raub aus den Zähnen.
Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
18 Und so dachte ich, ich würde mit meinem Neste sterben und wie der Phönix viele Tage erleben.
І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
19 Meine Wurzel war an Wassern ausgebreitet, und der Tau übernachtete auf meinem Zweig.
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
20 Meine Herrlichkeit erneuerte sich bei mir, und mein Bogen verjüngte sich in meiner Hand.
Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
21 Auf mich hörte und wartete man und lauschte stillschweigend auf meinen Rat.
Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
22 Auf meine Rede folgte kein Widerspruch, und meine Worte träufelten auf sie.
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
23 Sie harrten auf mich, wie das Erdreich auf einen Regen, und sperrten ihren Mund auf, wie nach einem Spätregen.
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
24 Lächelte ich sie an, so konnten sie es kaum glauben, und das Licht meines Angesichts konnten sie nicht verdunkeln.
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
25 Ich prüfte ihren Weg und saß oben an und wohnte wie ein König unter dem Volke, wie einer, der die Traurigen tröstet.
Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
