< Sacharja 11 >
1 Öffne, o Libanon, deine Tore, damit das Feuer deine Zedern verzehre!
Ліва́не, відкрий свої двері, — і огонь пожере́ з твоїх ке́дрів!
2 Wehklaget, ihr Zypressen, daß die Zedern gefallen, daß die herrlichen Bäume verwüstet sind! Wehklaget, ihr Eichen Basans, daß der undurchdringliche Wald niedergeschlagen ist!
Голоси, кипари́се, бо ке́др он упав, пограбо́вані пи́шні! Голосіте, баша́нські дуби́, бо ліс неприступний звалився!
3 Horch! Die Hirten jammern, daß ihre herrliche Weide verwüstet ist! Horch! Die Löwen brüllen, daß die Pracht des Jordans verwüstet ist!
Чути голос виття́ пастухів, бо го́рдощі їхні пограбо́вані! Чути рик левчукі́в, бо йорда́нська краса́ попусто́шена.
4 So hat der HERR, mein Gott, (einst zu mir) gesprochen: »Weide die Schlachtschafe,
Так говорить Господь, мій Бог: Паси ти отару, яка на зарі́з,
5 deren Käufer sie abschlachten, ohne dafür büßen zu müssen, und deren Verkäufer sagen: ›Dank sei dem HERRN, daß ich reich geworden bin!‹, und die von ihren Hirten keine Schonung erfahren.
що ріжуть їх їхні купці — і не винні, а їхні продавці промовляють: Благослове́нний Господь, що я збагаті́в! А їхні пастухи не помилують їх!
6 Denn ich selbst will hinfort die Bewohner des Landes nicht mehr schonen« – so lautet der Ausspruch des HERRN –; »nein, wisse wohl: Ich selbst will die Menschen einen jeden in die Gewalt des anderen und in die Gewalt seines Königs geraten lassen: die werden dann das Land zugrunde richten, ohne daß ich jemand aus ihrer Hand errette.«
Бо Я не помилую більше вже ме́шканців цеї землі, промовляє Госпо́дь. І ось передам Я люди́ну, одно́го одно́му до рук, та до рук царя їхнього, — і землю вони потовчу́ть, і Я з їхніх рук не врятую ніко́го!
7 So weidete ich denn die Schlachtschafe für die Schafhändler und nahm mir dazu zwei Hirtenstäbe: den einen nannte ich ›Huld‹, den andern ›Eintracht‹. Als ich nun die Herde weidete
І пас Я отару, яка на зарі́з тим, хто торгує отарою. І взяв Я Собі два киї, і одно́го назвав: „Милість“, а одного назвав: „Зго́да“, і пас Я отару.
8 und in einem Monat die drei Hirten beseitigt hatte, wurde meine Seele ihrer überdrüssig, und auch sie fühlten sich nicht wohl bei mir.
І знищив Я трьох пастухів за один місяць. І Я втратив терпіння до них, бо душа їхня обри́дила Мене.
9 Da sagte ich: »Ich mag euch nicht länger weiden: was am Sterben ist, mag sterben, und was verkommen soll, mag verkommen, und die übrigbleibenden mögen einander auffressen!«
Тому́ Я сказав: Не па́стиму вас! Та вівця́, що має померти, нехай умре, а що має погу́блена бути — хай буде погу́блена, а позосталі хай тіло одна однієї з'їдять!
10 Dann nahm ich meinen Stab ›Huld‹ und zerbrach ihn, um meinen Bund aufzuheben, den ich mit allen Völkern geschlossen hatte.
І Я взяв Свого кия „Милість“, і його поламав, щоб зламати Свого заповіта, якого Я склав був зо всіма́ наро́дами.
11 Als er nun an eben jenem Tage aufgehoben war, da erkannten die Schafhändler, die mich scharf beobachteten, daß es ein Wort des HERRN war,
І він зла́маний був того дня, і пізнали покупці́ отари, які на Мене вважають, що це слово Господнє.
12 als ich zu ihnen sagte: »Wenn es euch gut scheint, so gebt mir meinen Lohn, wo nicht, so laßt es bleiben!« Als sie mir nun dreißig Silberstücke als meinen Lohn dargewogen hatten,
І сказав Я до них: Якщо добре це в ваших оча́х, дайте платню́ Мою, а як ні, перестаньте! І вони Мою платню́ відва́жили — тридцять срібнякі́в.
13 gebot mir der HERR: »Wirf ihn in den Tempelschatz, den kostbaren Preis, dessen ich von ihnen wert geachtet worden bin!« Da nahm ich die dreißig Silberstücke und warf sie im Hause des HERRN in den Tempelschatz.
І промовив до мене Господь: Кинь її ганчаре́ві, ту славну ціну́, що вони оціни́ли Мене! І Я взяв оті тридцять срібнякі́в, і те кинув до дому Господнього, до ганчаря́.
14 Hierauf zerbrach ich auch meinen zweiten Hirtenstab, nämlich ›Eintracht‹, in Stücke, um so den Bruderbund zwischen Juda und Israel aufzuheben.
І зламав Я Свого кия другого, „Згоду“, щоб зламати брате́рство між Юдою та між Ізраїлем.
15 Hierauf sagte der HERR zu mir: »Nimm dir noch einmal die Geräte eines törichten Hirten!
І промовив до мене Господь: Ще візьми собі знаря́ддя пастуха нерозумного.
16 Denn wisse wohl: Ich selbst will einen Hirten im Lande erstehen lassen, der sich um die verkommenden Tiere nicht kümmert, die verirrten nicht aufsucht, die verwundeten nicht heilt, die gesunden nicht versorgt, aber das Fleisch der fetten Tiere verzehrt und ihnen sogar noch die Klauen abreißt.
Бо ось Я настановлю́ па́стиря на землі, — він загу́блених не відві́дає, розпоро́шеного не буде шукати, і зла́маної не вилікує, стоячої не годува́тиме, а м'ясо ситої їстиме, і ра́тиці їхні поламає.
17 Wehe über meinen nichtsnutzigen Hirten, der seine Herde im Stich läßt! Das Schwert komme über seinen Arm und über sein rechtes Auge! Sein Arm möge ganz absterben und sein rechtes Auge völlig erlöschen!«
Горе негідному па́стиреві, який покида́є ота́ру! Меч на раме́но його та в його́ праве око: конче всохне раме́но йому, і конче стемні́є його́ праве око!“