Hohelied 1
1 Das Lied der Lieder, von Salomo.
Соломонова Пісня над піснями.
2 O möcht’ er mich küssen mit seines Mundes Küssen! Denn deine Liebe ist wonniger als Wein!
„Нехай він цілує мене поцілу́нками уст своїх, — бо ліпші коха́ння твої від вина!
3 Köstlich ist der Duft deiner Salben; wie ausgegossenes Salböl ist dein Name: drum haben die Mädchen dich lieb.
На запах оливи твої запашні́, твоє йме́ння — неначе олива розлита, тому діви кохають тебе!
4 Zieh mich dir nach, komm, laß uns eilen! Führe mich, König, in deine Gemächer! »Wir wollen jubeln und deiner uns freuen, wollen preisen deine Liebe mehr als Wein!« Ach, inniglich lieben sie dich.
Потягни ти мене за собою, біжім! Цар впровадив мене у пала́ти свої, — ми радіти та ті́шитись будемо тобою, згадаємо коха́ння твої, від вина приємніші, — поправді кохають тебе!
5 Gebräunt bin ich, aber doch schön, ihr Töchter Jerusalems, wie die Zelte von Kedar, wie Salomos Teppiche.
Дочки єрусалимські, — я чорна та гарна, немов ті намети кеда́рські, мов за́навіси Соломонові!
6 Seht mich nicht an, daß so gebräunt ich bin, daß die Sonne mich so verbrannt hat! Meiner Mutter Söhne waren böse auf mich, bestellten mich zur Hüterin der Weinberge; meinen eignen Weinberg hab’ ich nicht gehütet.
Не дивіться на те, що смугля́венька я, бож сонце мене опали́ло, — сини неньки моєї на мене розгні́валися, настанови́ли мене сторожи́ти виноградники, — та свого виноградника власного не встерегла я!“
7 Tu mir kund, du, den meine Seele liebt: wo weidest du, wo lagerst du zur Mittagszeit? Denn warum soll als Verirrte ich erscheinen bei den Herden deiner Genossen? –
„Скажи ж мені ти, кого покохала душа моя: Де́ ти пасеш? Де даєш ти спочи́ти у спе́ку ота́рі? Пощо́ біля стад твоїх друзів я буду, немов та причи́нна?“
8 »Wenn du das nicht weißt, du schönste unter den Weibern, so geh nur hinaus, den Spuren der Herde nach, und weide deine Zicklein bei den Zelten der Hirten!«
„Якщо ти не знаєш цього́, вродливі́ша посеред жіно́к, то вийди собі за слідами отари, і випа́суй при ша́трах пасту́ших козля́тка свої“.
9 »Einem Prachtroß an Pharaos Prunkwagen vergleiche ich dich, meine Freundin:
„Я тебе прирівня́в до лошиці в воза́х фараонових, о моя ти подру́женько!
10 reizend sind deine Wangen im Schmuck der Kettchen, dein Hals in den Perlenschnüren!
Гарні щі́чки твої поміж шну́рами пе́рел, а шийка твоя — між разка́ми намиста!
11 Goldene Kettchen lassen wir dir machen mit Kügelchen von Silber.« –
Ланцюжки́ золоті ми поробимо тобі разом із срібними ку́льками!“
12 Solange der König noch in seinem Kreise weilte, gab meine Narde ihren Duft.
„Доки цар при своє́му столі, то мій нард видає́ свої па́хощі.
13 Mein Geliebter ist mir wie ein Myrrhenbündlein, das am Busen mir ruht;
Мій коханий для мене — мов ки́тиця ми́рри: спочиває між пе́рсами в мене!
14 ein Cyprusgebinde ist mir mein Geliebter in den Weinbergen von Engedi. –
Мій коханий для мене — мов ки́прове гроно в ен-ґе́дських сада́х-виноградах“!
15 »O schön bist du, meine Freundin, ja, du bist schön! Deine Augen sind Taubenaugen.« –
„Яка ти прекрасна, моя ти подру́женько, яка ти хороша! Твої очі немов голуби́ні!“
16 »O schön bist du, mein Geliebter, ja holdselig! Sieh, unser Lager ist frisches Grün;
„Який ти прекрасний, о мій ти коханий, який ти приємний! а ложе нам — зе́лень!
17 unsres Hauses Gebälk sind Zedern, unser Getäfel Zypressen.«
Бруси наших домів — то кедри́ни, стелі в нас — кипари́си!“
