Psalm 104
1 Lobe den HERRN, meine Seele! O HERR, mein Gott, wie bist du so groß! In Erhabenheit und Pracht bist du gekleidet,
Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
2 du, der in Licht sich hüllt wie in ein Gewand, der den Himmel ausspannt wie ein Zeltdach,
Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
3 der die Balken seines Palastes im Wasser festlegt, der Wolken macht zu seinem Wagen, einherfährt auf den Flügeln des Windes;
Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
4 der Winde zu seinen Boten bestellt, zu seinen Dienern lohendes Feuer.
Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
5 Er hat die Erde gegründet auf ihre Pfeiler, so daß sie in alle Ewigkeit nicht wankt.
Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
6 Mit der Urflut gleich einem Kleide bedecktest du sie: bis über die Berge standen die Wasser;
безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
7 doch vor deinem Schelten flohen sie, vor der Stimme deines Donners wichen sie angstvoll zurück.
від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
8 Da stiegen die Berge empor, und die Täler senkten sich an den Ort, den du ihnen verordnet.
виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
9 Eine Grenze hast du gesetzt, die sie nicht überschreiten: sie dürfen die Erde nicht nochmals bedecken.
Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
10 Quellen läßt er den Bächen zugehn: zwischen den Bergen rieseln sie dahin;
Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
11 sie tränken alles Getier des Feldes, die Wildesel löschen ihren Durst;
напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
12 an ihnen wohnen die Vögel des Himmels, lassen ihr Lied aus den Zweigen erschallen.
Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
13 Er tränkt die Berge aus seinem Himmelspalast: vom Segen deines Schaffens wird die Erde satt.
Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
14 Gras läßt er sprossen für das Vieh und Pflanzen für den Bedarf der Menschen, um Brotkorn aus der Erde hervorgehn zu lassen und Wein, der des Menschen Herz erfreut;
Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
15 um jedes Antlitz erglänzen zu lassen vom Öl und durch Brot das Herz des Menschen zu stärken.
і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
16 Es trinken sich satt die Bäume des HERRN, die Zedern des Libanons, die er gepflanzt,
Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
17 woselbst die Vögel ihre Nester bauen, der Storch, der Zypressen zur Wohnung wählt.
що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
18 Die hohen Berge gehören den Gemsen, die Felsen sind der Klippdachse Zuflucht.
Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
19 Er hat den Mond gemacht zur Bestimmung der Zeiten, die Sonne, die ihren Niedergang kennt.
і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
20 Läßt du Finsternis entstehn, so wird es Nacht, da regt sich alles Getier des Waldes:
Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
21 die jungen Löwen brüllen nach Raub, indem sie von Gott ihre Nahrung fordern.
рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
22 Geht die Sonne auf, so ziehn sie sich zurück und kauern in ihren Höhlen;
Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
23 dann geht der Mensch hinaus an seine Arbeit und an sein Tagwerk bis zum Abend.
Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
24 Wie sind deiner Werke so viele, o HERR! Du hast sie alle mit Weisheit geschaffen, voll ist die Erde von deinen Geschöpfen.
Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
25 Da ist das Meer, so groß und weit nach allen Seiten: drin wimmelt es ohne Zahl von Tieren klein und groß.
Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
26 Dort fahren die Schiffe einher; da ist der Walfisch, den du geschaffen, darin sich zu tummeln.
Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
27 Sie alle schauen aus zu dir hin, daß du Speise ihnen gebest zu seiner Zeit;
Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
28 gibst du sie ihnen, so lesen sie auf; tust deine Hand du auf, so werden sie satt des Guten;
Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
29 doch verbirgst du dein Angesicht, so befällt sie Schrecken; nimmst du weg ihren Odem, so sterben sie und kehren zurück zum Staub, woher sie gekommen.
Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
30 Läßt du ausgehn deinen Odem, so werden sie geschaffen, und so erneust du das Antlitz der Erde.
Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
31 Ewig bleibe die Ehre des HERRN bestehn, es freue der HERR sich seiner Werke!
Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
32 Blickt er die Erde an, so erbebt sie; rührt er die Berge an, so stehn sie in Rauch.
Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
33 Singen will ich dem HERRN mein Leben lang, will spielen meinem Gott, solange ich bin.
Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
34 Möge mein Sinnen ihm wohlgefällig sein: ich will meine Freude haben am HERRN!
Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
35 Möchten die Sünder verschwinden vom Erdboden und die Gottlosen nicht mehr sein! – Lobe den HERRN, meine Seele! Halleluja!
Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
