Klagelieder 5
1 Gedenke, HERR, dessen, was uns widerfahren ist! Blicke her und sieh unsere Schmach!
Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
2 Unser Erbbesitz ist an Fremde übergegangen, unsere Häuser an Ausländer.
наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
3 Waisen sind wir geworden, vaterlos, unsere Mütter sind wie Witwen.
Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
4 Unser Wasser trinken wir um Geld, nur gegen Zahlung erhalten wir unser eignes Holz.
Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
5 Unsere Verfolger sitzen uns auf dem Nacken, und sind wir ermattet, gönnt man uns keine Ruhe.
У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
6 Den Ägyptern haben wir die Hand gereicht und den Assyrern, um uns satt zu essen. –
До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
7 Unsere Väter, die gesündigt haben, sind nicht mehr: wir müssen ihre Verschuldungen büßen.
Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
8 Knechte herrschen über uns: niemand entreißt uns ihrer Hand.
Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
9 Mit Lebensgefahr schaffen wir unser Brot herein, in Angst vor dem Schwert der Wüstenbewohner.
Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
10 Unsere Haut glüht wie ein Ofen von der Fieberglut des Hungers.
Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
11 Ehefrauen haben sie in Zion geschändet, Jungfrauen in den Städten Judas.
Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
12 Fürsten sind von ihrer Hand gehenkt worden, das Ansehn der Ältesten wird nicht geachtet.
Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
13 Jünglinge müssen die Handmühle schleppen, und Knaben wanken unter Lasten von Holz.
Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
14 Die Alten bleiben fern vom Stadttor, die Jungen von ihrem Saitenspiel.
Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
15 Geschwunden ist die Freude unsers Herzens, unser Reigentanz hat sich in Trauer verwandelt.
втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
16 Die Krone ist uns vom Haupt gefallen: wehe uns, daß wir gesündigt haben!
Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
17 Darob ist unser Herz krank geworden, darüber sind unsere Augen umdüstert:
тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
18 über den Zionsberg, der verödet daliegt, auf dem die Füchse ihr Wesen treiben.
через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
19 Du aber, HERR, thronst in Ewigkeit, dein Herrscherstuhl steht fest von Geschlecht zu Geschlecht.
Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
20 Warum willst du uns vergessen für immer, uns verlassen lebenslang?
Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
21 Führe uns, HERR, zu dir zurück, daß wir umkehren! Laß unsere Tage erneuert werden wie vor alters!
Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
22 Oder hast du uns gänzlich verworfen? Zürnst du uns unversöhnlich?
Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
