Job 29
1 Hierauf fuhr Hiob in seiner Rede so fort:
І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 »O daß es mit mir noch so stände wie in den früheren Monden, wie in den Tagen, wo Gott mich behütete, –
„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
3 als seine Leuchte noch über meinem Haupte strahlte und ich in seinem Licht durch das Dunkel wandelte,
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
4 so, wie es mit mir in den Tagen meines Herbstes stand, als Gottes Freundschaft über meinem Zelt waltete,
як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
5 als der Allmächtige noch auf meiner Seite stand, meine Söhne noch rings um mich her waren,
коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
6 als meiner Füße Tritte sich in Milch badeten und jeder Fels neben mir Bäche von Öl fließen ließ!«
коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
7 »Wenn ich (damals) hinaufging zum Tor der Stadt und meinen Stuhl auf dem Marktplatz aufstellte,
Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
8 da traten die jungen Männer zurück, sobald sie mich sahen, und die Greise erhoben sich und blieben stehen;
як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
9 die Fürsten hielten an sich mit ihrem Reden und legten die Hand auf ihren Mund;
зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
10 die Stimme der Edlen verstummte, und die Zunge blieb ihnen am Gaumen kleben.
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
11 Denn wessen Ohr mich hörte, der pries mich glücklich, und jedes Auge, das mich sah, legte Zeugnis für mich ab;
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
12 denn ich rettete den Elenden, der um Hilfe schrie, und die Waise, die sonst keinen Helfer hatte.
бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
13 Der Segensspruch dessen, der verloren schien, erscholl über mich, und das Herz der Witwe machte ich jubeln.
Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
14 In Gerechtigkeit kleidete ich mich, und sie war mein Ehrenkleid: wie ein Prachtgewand und Kopfbund schmückte mich mein Rechttun.
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
15 Für den Blinden war ich das Auge und für den Lahmen der Fuß;
Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
16 ein Vater war ich für die Armen, und der Rechtssache des mir Unbekannten nahm ich mich gewissenhaft an;
Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
17 dem Frevler zerschmetterte ich das Gebiß und riß ihm den Raub aus den Zähnen.
Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
18 So dachte ich denn: ›Im Besitz meines Nestes werde ich sterben und mein Leben werde ich lange wie der Phönix erhalten;
І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
19 meine Wurzel wird am Wasser ausgebreitet liegen und der Tau auf meinen Zweigen nächtigen;
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
20 mein Ansehen wird unverändert mir verbleiben und mein Bogen sich in meiner Hand stets verjüngen.‹
Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
21 Mir hörten sie zu und warteten auf mich und lauschten schweigend auf meinen Rat.
Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
22 Wenn ich gesprochen hatte, nahm keiner nochmals das Wort, sondern meine Rede träufelte auf sie herab.
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
23 Sie warteten auf meine Rede wie auf den Regen und sperrten den Mund nach mir auf wie nach Frühlingsregen.
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
24 Ich lächelte ihnen zu, wenn sie mutlos waren, und das heitere Antlitz vermochten sie mir nicht zu trüben.
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
25 Sooft ich den Weg zu ihnen einschlug, saß ich als Haupt da und thronte wie ein König in der Kriegerschar, wie einer, der Leidtragenden Trost spendet.«
Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
