Job 27
1 Hierauf fuhr Hiob nochmals in seiner Rede so fort:
І Йов далі вів мову свою та й казав:
2 »So wahr Gott lebt, der mir mein Recht entzogen, und der Allmächtige, der mich in Verzweiflung gestürzt hat:
„ Як живий Бог, — відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогу́тній,
3 Solange irgend noch mein Lebensodem in mir ist und Gottes Hauch in meiner Nase –
і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ні́здрях моїх, —
4 nie sollen meine Lippen eine Unwahrheit reden und meine Zunge eine Täuschung aussprechen!
неправди уста́ мої не говори́тимуть, а язик мій не скаже ома́ни!
5 Fern sei es also von mir, euch recht zu geben, nein, bis zum letzten Atemzuge verleugne ich meine Unschuld nicht!
Борони мене, Боже, призна́ти вас за справедливих! Доки я не помру́, своєї невинности я не відкину від себе, —
6 An meiner Gerechtigkeit halte ich fest und lasse sie nicht fahren: mein Gewissen straft mich wegen keines einzigen meiner Lebenstage!«
за свою справедливість тримаюся міцно, — й її не пущу́, моє серце не буде ганьби́ти ні о́дного з днів моїх, —
7 »Wie dem Frevler möge es meinem Feinde ergehen und meinem Widersacher wie dem Bösewicht!
нехай буде мій ворог — немов той безбожник, а хто повстає проти мене — як кривдник!
8 Denn welche Hoffnung hat der Ruchlose noch, wenn Gott seinen Lebensfaden abschneidet, wenn er ihm seine Seele abfordert?
Яка ж бо наді́я лукавому, коли відірве́, коли ві́зьме Бог душу його?
9 Wird Gott wohl sein Schreien hören, wenn Drangsal über ihn hereinbricht?
Чи Бог ви́слухає його крик, коли при́йде на нього нещастя?
10 Oder darf er auf den Allmächtigen sich getrost verlassen, Gott anrufen zu jeder Zeit?«
Чи буде втіша́тися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного ча́су?
11 »Ich will euch über Gottes Tun belehren und, wie der Allmächtige es hält, euch nicht verhehlen.
Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього — я не сховаю, —
12 Seht doch, ihr alle habt euch selbst davon überzeugt: warum seid ihr gleichwohl in so eitlem Wahn befangen?
таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісені́тниці пле́щете?
13 Dies ist das Teil des frevelhaften Menschen bei Gott und das Erbe der Gewalttätigen, das sie vom Allmächtigen empfangen:
Така доля люди́ни безбожної, це спа́дщина насильників, що отри́мають від Всемогутнього:
14 Wenn seine Kinder groß werden, so ist’s für das Schwert, und seine Sprößlinge haben nicht satt zu essen.
Як розмно́жаться діти його — то хіба для меча, а наща́дки його не наси́тяться хлібом!
15 Wer ihm dann von den Seinen noch übrigbleibt, wird durch die Pest ins Grab gebracht, und ihre Witwen stellen nicht einmal eine Totenklage an.
Позосталих по нім морови́ця сховає, і вдовиці його не заплачуть...
16 Wenn er Geld aufhäuft wie Staub und Gewänder ansammelt wie Gassenschmutz:
Якщо накопи́чить він срібла, немо́в того по́роху, і наготу́є одежі, як глини,
17 er sammelt sie wohl, aber ein Gerechter bekleidet sich mit ihnen, und das Geld wird ein Schuldloser in Besitz nehmen.
то він наготу́є, а праведний вдягне, а срі́бло невинний поділить.
18 Er hat sein Haus gebaut wie ein Spinngewebe und wie eine Hütte, die ein Feldhüter sich aufschlägt:
Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня́,
19 als reicher Mann legt er sich schlafen, ohne daß es schon weggerafft wäre – schlägt er die Augen auf, so ist nichts mehr da;
він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє — й немає його.
20 Schrecknisse überfallen ihn bei Tage, bei Nacht rafft der Sturmwind ihn hinweg;
Страхі́ття дося́гнуть його, мов вода, вночі буря укра́де його,
21 der Ostwind hebt ihn empor, so daß er dahinfährt, und stürmt ihn hinweg von seiner Stätte.
східній вітер його понесе́ — і мине́ться, і бурею схо́пить його з його місця...
22 Gott schleudert seine Geschosse erbarmungslos auf ihn; seiner Hand möchte er um jeden Preis entfliehen.
Оце все Він кине на нього, — і не змилосе́рдиться, і від руки Його мусить той спішно втікати!
23 Man klatscht über ihn in die Hände, und Zischen folgt ihm nach von seiner Wohnstätte her.«
Своїми доло́нями спле́сне над ним, і сви́сне над ним з свого місця.
