Job 21
1 Darauf antwortete Hiob folgendermaßen:
А Йов відповів та й сказав:
2 »Hört, o höret an, was ich zu sagen habe! Das soll mir eure Tröstungen ersetzen!
„Уважно послухайте сло́во моє, і нехай бу́де мені це розра́дою вашою!
3 Erlaubt mir, daß ich rede, und nachdem ich gesprochen habe, magst du es bespötteln!
Перете́рпіть мені, а я промовля́тиму, — по промові ж моїй насміха́тися будеш.
4 Richtet sich meine Klage etwa gegen Menschen? Oder warum sollte ich nicht ungeduldig werden?
Хіба до люди́ни моє нарі́кання? Чи не мав би чого стати нетерпели́вим мій дух?
5 Wendet euch her zu mir, so werdet ihr euch entsetzen und euch die Hand auf den Mund legen!
Оберні́ться до мене — й жахні́ться, та руку на уста свої покладіть.
6 Wenn ich bloß daran denke, gerate ich in Bestürzung, und ein Schauder überläuft meinen Leib!«
І якщо я згадаю про це, то жаха́юсь, і морозом пройма́ється тіло моє.
7 »Warum bleiben die Frevler am Leben, werden alt, nehmen sogar an Kraft zu?
Чого несправедливі живуть, доживають до ві́ку, й багатством зміцня́ються?
8 Ihr Nachwuchs steht bei fester Gesundheit vor ihnen, ja neben ihnen, und deren Sprößlinge vor ihren Augen.
Насіння їх міцно стоїть перед ними, при них, а їхні наща́дки — на їхніх оча́х.
9 Ihre Häuser stehen ungefährdet da, ohne Furcht vor Schrecknis, und Gottes Zuchtrute fährt nicht auf sie nieder.
Доми їхні — то спо́кій від страху, і над ними нема бича Божого.
10 Sein Stier belegt und befruchtet sicher, seine Kuh kalbt leicht und tut keine Fehlgeburt.
Спинається бик його, і не даре́мно, — зачинає корова його, й не скидає.
11 Ihre Buben lassen sie wie eine Herde Lämmer ausziehen, und ihre kleineren Kinder hüpfen tanzend umher;
Вони випускають своїх молодя́т, як отару, а їх діти вибри́кують.
12 sie singen laut zur Pauke und Zither und sind vergnügt beim Klang der Schalmei.
Вони голос здіймають при бубні та цитрі, і веселяться при звуку сопілки.
Провадять в добрі свої дні, і сходять в споко́ї в шео́л. (Sheol h7585)
14 Und doch haben sie zu Gott gesagt: ›Bleibe fern von uns; denn nach der Erkenntnis deiner Wege tragen wir kein Verlangen.
А до Бога говорять вони: „Уступи́ся від нас, — ми ж дорі́г Твоїх знати не хочем!
15 Was ist der Allmächtige, daß wir ihm dienen sollten? Und könnte es uns nützen, daß wir ihn mit Bitten angehen?‹«
Що таке Всемогу́тній, що бу́дем служити Йому? І що́ скориста́єм, як будем благати Його?“
16 »Seht, ihr Wohlergehen liegt allerdings nicht in ihrer Hand – die Denkweise der Frevler steht mir fern! –,
Та не в їхній руці добро їхнє, — дале́ка від мене порада безбожних...
17 aber wie oft kommt es denn vor, daß die Leuchte der Frevler erlischt und ihr Verderben über sie hereinbricht? Daß Gott ihnen die Lose gemäß seinem Zorn zuteilt?
Як часто світи́льник безбожним згасає, і прихо́дить на них їх нещастя? — Він приділює в гніві Своїм на них па́стки!
18 Daß es ihnen ergeht wie dem Strohhalm vor dem Wind und wie der Spreu, die der Sturm entführt hat?
Вони будуть, немов та солома на вітрі, і немов та полова, що буря схопи́ла її!
19 ›Gott spart‹, sagt ihr, ›sein Unheil für die Kinder des Frevlers auf‹ – doch ihm selber sollte er vergelten, daß er es fühlte!
„Бог ховає синам його кривду Свою“— та нехай надолу́жить самому йому, і він зна́тиме!
20 Sehen müßten seine eigenen Augen das Verderben, und er selbst sollte von der Zornglut des Allmächtigen trinken!
Нехай його очі побачать нещастя його́, й бодай сам він пив гнів Всемогу́тнього!
21 Denn was wird er sich noch um seine Familie nach seinem Tode kümmern, nachdem die Zahl seiner Monde abgeschnitten ist?
Яке бо стара́ння його про роди́ну по ньому, як для нього число його місяців вже перелічене?
22 Doch – darf man Gott Erkenntnis lehren, ihn, der die himmlischen (Geister) richtet?
Чи буде хто Бога навчати знання́, Його, що й небесних суди́тиме?
23 Der eine stirbt im Vollbesitz des Glücks, ganz sorgenfrei und in Ruhe:
Оцей в повній силі своїй помирає, — увесь він спокі́йний та ми́рний,
24 seine Kufen sind mit Milch gefüllt, und so ist das Mark in seinen Knochen wohlversorgt;
діжки́ його повні були молока, а мі́зок косте́й його свіжий.
25 der andere aber stirbt in bitterem Herzeleid, ohne je vom Glück etwas geschmeckt zu haben:
А цей помирає з душею огі́рченою, і доброго не спожива́в він,
26 gleicherweise liegen sie in der Erde, und Gewürm legt sich als Decke über beide.«
та по́рохом будуть лежати обо́є вони, і черва́ їх покриє.
27 »Seht, ich kenne eure Gedanken wohl und die Anschläge, mit denen ihr mir Gewalt antut.
Тож я знаю думки́ ваші й за́думи, що хочете кри́вдити ними мене.
28 Wenn ihr sagt: ›Wo ist das Haus des Gewaltmenschen geblieben und wo das Zelt, in welchem die Frevler wohnten?‹ –
Бож питаєте ви: Де́ князів дім, і де наме́т пробува́ння безбожних?
29 habt ihr euch denn noch nie bei den weitgereisten Leuten erkundigt, deren beweiskräftige Aussagen ihr doch nicht verwerfen könnt:
Тож спитайтеся тих, що дорогою йдуть, а їхніх озна́к не зата́юйте:
30 daß am Unglückstage der Böse verschont bleibt und am Tage des (göttlichen) Zorngerichts heil davonkommt?
що буває врято́ваний злий в день загибелі, на день гніву відво́диться в за́хист!
31 Wer hält ihm auch nur seinen Lebenswandel unverhohlen vor? Und hat er etwas verübt, wer vergilt es ihm?
Хто йому́ розповість у лице про дорогу його́? А коли наробив, хто йому́ надолу́жить?
32 Nein, man gibt ihm noch das feierliche Geleit zur Gräberstätte und hält über seinem Grabhügel noch Wache.
І на кладо́вище буде прова́джений він, і про могилу подбають.
33 Sanft liegen auf ihm die Schollen des Tales, und hinter ihm her zieht alle Welt, wie Unzählige ihm vorangegangen sind.
Ски́би долини солодкі йому́, і тя́гнеться кожна люди́на за ним, а тим, хто попе́реду нього, — немає числа.
34 Wie mögt ihr mir da so nichtigen Trost bieten? Und eure Entgegnungen – von denen bleibt nur Treubruch übrig!«
І я́к ви мене потішаєте ма́рністю, коли з ваших ві́дповідей зостається сама тільки фальш?“
