Job 20
1 Nun nahm Zophar von Naama das Wort und sagte:
І відповів нааматянин Цофа́р та й сказав:
2 »Eben darum veranlassen meine Gedanken mich zu einer Antwort, und eben deswegen bin ich innerlich erregt:
„Тому́ то думки́ мої відповідати мене наверта́ють, і тому́ то в мені цей мій по́спіх!
3 eine mich beschimpfende Zurechtweisung muß ich hören! Doch der Geist gibt mir eine Antwort aus meiner Einsicht ein.«
Соромли́ву нага́ну собі я почув, та дух з мого розуму відповідає мені.
4 »Kennst du nicht die Wahrheit von alters her, seitdem der Mensch seinen Wohnsitz auf der Erde hat,
Чи знаєш ти те, що від вічности, відколи́ люди́на на землі була поста́влена, —
5 daß das Frohlocken der Frevler von kurzer Dauer ist und die Freude der Ruchlosen nur einen Augenblick währt?
то спів несправедливих короткий, а радість безбожного — тільки на хвилю?
6 Sollte auch sein Dünkel sich bis zum Himmel erheben und sein Haupt bis an die Wolken reichen,
Якщо піднесе́ться вели́чність його аж до неба, а його голова аж до хмари дося́гне,
7 so vergeht er doch wie sein Unrat für immer, und die ihn gekannt haben, werden fragen: ›Wo ist er geblieben?‹
проте́ він загине навіки, немов його гній, хто бачив його, запитає: де він?
8 Wie ein Traum verfliegt er, so daß man ihn nicht mehr findet, und er wird hinweggescheucht wie ein Nachtgesicht:
Немов сон улетить — і не зна́йдуть його, мов виді́ння нічне́, він споло́шений буде:
9 das Auge, das ihn gesehen, erblickt ihn nimmer wieder, und seine Stätte gewahrt ihn nicht mehr.
його бачило око, та бачити більше не бу́де, і вже не побачить його його місце...
10 Seine Söhne müssen die (durch ihn) Verarmten mit Bitten beschwichtigen und seine eigenen Hände sein Vermögen wieder herausgeben.
Сини його запобіга́тимуть ла́ски в нужде́нних, а ру́ки його позверта́ють маєток його.
11 Mögen auch seine Glieder von Jugendkraft strotzen: sie muß sich doch mit ihm in den Staub legen.
Повні кості його молоде́чости, — та до по́роху з ним вона ляже!
12 Mag das Böse auch seinem Munde süß schmecken, so daß er es lange unter seiner Zunge birgt,
Якщо в у́стах його зло солодке, — його він таї́ть під своїм язиком,
13 daß er es schonend hegt und es nicht fahren lassen will, sondern es an seinem Gaumen zurückhält,
над ним милосе́рдиться та не пускає його, і тримає його в своїх устах, —
14 so verwandelt sich doch seine Speise in seinen Eingeweiden: zu Otterngalle wird sie in seinem Leibe.
то цей хліб в його ну́трощах змі́ниться, — стане він жо́вчю змії́ною в нутрі його́!
15 Den Reichtum, den er verschlungen hat, muß er wieder ausspeien: aus seinem Bauche treibt Gott ihn wieder heraus.
Він маєток чужо́го ковтав, але́ його ви́блює: Бог виганяє його із утро́би його.
16 Otterngift hat er eingesogen: nun gibt ihm die Zunge der Viper den Tod.
Отру́ту зміїну він сса́тиме, гадю́чий язик його вб'є!
17 Nicht darf er seine Lust mehr sehen an den Bächen, an den wogenden Strömen von Honig und Sahne.
Він річко́вих джере́л не побачить, струмків меду та молока.
18 Das Erraffte muß er wieder herausgeben, ohne es verschlucken zu können; wieviel Gut er auch erworben hat, er darf nicht frohlocken.
Позверта́є він працю чужу, і її не ковтне́, як і маєток, набутий з виміни своєї, жувати не буде.
19 Denn er hat die Armen niedergeschlagen und hilflos verkommen lassen, hat Häuser an sich gerissen, wird sie aber nicht häuslich einrichten dürfen;
Бо він переслідував, кидав убогих, він дім грабував, хоч не ставив його!
20 denn er kannte keine Befriedigung in seiner Gier: darum wird er auch von seinen Kostbarkeiten nichts davonbringen.
Бо споко́ю не знав він у нутрі своїм, і свого наймилішого не збереже.
21 Nichts entging seinem Fressen: darum hat sein Wohlstand keine Dauer.
Немає останку з обжи́рства його, тому нетрива́ле добро його все:
22 In der Fülle seines Überflusses wird ihm enge: die ganze Gewalt des Unheils kommt über ihn.
за по́вні достатку його буде тісно йому́, рука кожного скри́вдженого при́йде на нього!
23 Da entfesselt Gott dann, um ihm den Bauch zu füllen, seine Zornesglut gegen ihn und läßt sie als seine Speise auf ihn regnen.
Хай напо́внена буде утро́ба його, та пошле Він на нього жар гніву Свого, і бу́де дощи́ти на нього неду́гами його.
24 Flieht er vor der eisernen Rüstung, so durchbohrt ihn der eherne Bogen;
Він бу́де втікати від зброї залізної, — та прони́же його мідний лук.
25 er zieht den Pfeil heraus, da fährt’s aus seinem Rücken hervor: ein Blutstrahl schießt aus seiner Galle, Todesschrecken brechen über ihn herein.
Він стане меча́ витягати, і вийде він із тіла, та держа́к його вийде із жо́вчі його, і пере́страх на нього впаде́!
26 Alles Unheil ist seinen Schätzen aufgespart: ein Feuer, das nicht (von Menschen) angefacht ist, frißt sie und verzehrt, was in seinem Zelt noch übriggeblieben ist.
При ска́рбах його всі нещастя захо́вані, його буде же́рти огонь не роздму́хуваний, позостале в наметі його буде знищене.
27 Der Himmel deckt Sündenschuld auf, und die Erde erhebt sich gegen ihn.
Небо відкриє його беззаконня, а земля проти нього повстане, —
28 Was in seinem Hause zusammengescharrt liegt, wird weggeschleppt, zerrinnt (wie Wasser) am Tage des göttlichen Zorngerichts.
урожай його дому втече, розпливеться в день гніву Його.
29 Das ist des ruchlosen Menschen Teil von seiten Gottes und das vom Allherrn ihm zugesprochene Erbe.«
Оце доля від Бога люди́ні безбожній, і спа́дщина, обі́цяна Богом для неї!“
