Psalm 137

1 An den Wassern zu Babel saßen wir und weinten, wenn wir an Zion gedachten.

Над рі́чками Вавило́нськими, — там ми сиділи та й плакали, коли зга́дували про Сіо́на!

2 Unsere Harfen hingen wir an die Weiden, die daselbst sind.

На ве́рбах у ньому повісили ми свої а́рфи,

3 Denn dort hießen uns singen, die uns gefangen hielten, und in unserm Heulen fröhlich sein: “Singet uns ein Lied von Zion!”

спі́ву бо пісні від нас там жада́ли були́ понево́лювачі наші, а весе́лощів — наші мучи́телі: „Заспівайте но нам із Сіонських пісе́нь!“

4 Wie sollten wir des HERRN Lied singen in fremden Landen?

Як же зможемо ми заспівати Господнюю пісню в землі чужинця́?

5 Vergesse ich dein, Jerusalem, so werde ich meiner Rechten vergessen.

Якщо́ я забу́ду за тебе, о Єрусалиме, — хай забуде за мене прави́ця моя!

6 Meine Zunge soll an meinem Gaumen kleben, wo ich nicht dein gedenke, wo ich nicht lasse Jerusalem meine höchste Freude sein.

Нехай мій язик до мого піднебі́ння прили́пне, якщо́ я не бу́ду тебе пам'ята́ти, якщо́ не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою́!.

7 HERR, gedenke der Kinder Edom den Tag Jerusalems, die da sagten: “Rein ab, rein ab bis auf ihren Boden!”

Пам'ятай же, о Господи, едо́мським синам про день Єрусалиму, як кричали вони: „Руйнуйте, руйнуйте аж до підва́лин його́!“

8 Du verstörte Tochter Babel, wohl dem, der dir vergilt, wie du uns getan hast!

Вавилонськая до́чко, що маєш і ти ограбо́вана бути, — блажен, хто заплатить тобі за твій чин, що ти нам заподі́яла!

9 Wohl dem, der deine jungen Kinder nimmt und zerschmettert sie an dem Stein!

Блажен, хто ухо́пить та порозбиває об скелю і твої немовля́та!