Jesaja 51
1 Höret mir zu, die ihr der Gerechtigkeit nachjagt, die ihr den HERRN sucht: Schauet den Fels an, davon ihr gehauen seid, und des Brunnens Gruft, daraus ihr gegraben seid.
Почуйте Мене, хто жене́ться за праведністю, хто пошу́кує Господа! Погляньте на скелю, з якої ви ви́тесані, і на каменоло́мню, з якої ви ви́довбані.
2 Schauet Abraham an, euren Vater, und Sara, von welcher ihr geboren seid. Denn ich rief ihn, da er noch einzeln war, und segnete ihn und mehrte ihn.
Гляньте на Авраама, ба́тька свого́, та на Сарру, що вас породила, бо тільки одно́го його Я покликав, але благословив був його та розмно́жив його.
3 Denn der HERR tröstet Zion, er tröstet alle ihre Wüsten und macht ihre Wüste wie Eden und ihr dürres Land wie den Garten des HERRN, daß man Wonne und Freude darin findet, Dank und Lobgesang.
Бо Сіона Господь потіша́є, всі руїни його потіша́є, й оберта́є пустині його на Еде́н, його ж степ — на Господній садо́к! Пробува́тимуть в ньому уті́ха та радість, хвала́ й пісноспі́ви.
4 Merke auf mich, mein Volk, höret mich, meine Leute! denn von mir wird ein Gesetz ausgehen, und mein Recht will ich zum Licht der Völker gar bald stellen.
Послухай Мене, Мій наро́де, і візьми до вух, ти племе́но Моє, бо вийде від Мене Зако́н, а Своє право́суддя поставлю за світло наро́дам!
5 Denn meine Gerechtigkeit ist nahe, mein Heil zieht aus, und meine Arme werden die Völker richten. Die Inseln harren auf mich und warten auf meinen Arm.
Близька правда Моя: ви́йде спасі́ння Моє, а раме́на Мої будуть суд видавати наро́дам. Острови́ будуть мати надію на Мене і сподіва́ння свої покладуть на раме́но Моє.
6 Hebet eure Augen auf gen Himmel und schauet unten auf die Erde. Denn der Himmel wird wie ein Rauch vergehen und die Erde wie ein Kleid veralten, und die darauf wohnen, werden im Nu dahinsterben. Aber mein Heil bleibt ewiglich, und meine Gerechtigkeit wird kein Ende haben.
Здіймі́ть свої очі до неба, і погля́ньте на землю додо́лу! Бо небо, як дим, продере́ться, а земля розпаде́ться, мов одіж, мешканці ж її, як та воша, поги́нуть, — спасі́ння ж Моє буде вічне, а правда Моя не злама́ється!
7 Höret mir zu, die ihr die Gerechtigkeit kennt, du Volk, in dessen Herzen mein Gesetz ist! Fürchtet euch nicht, wenn euch die Leute schmähen; und wenn sie euch lästern, verzaget nicht!
Почу́йте Мене, знавці правди, наро́де, що в серці його Мій Зако́н: Не бійтеся лю́дської га́ньби та їхніх обра́з не лякайтесь,
8 Denn die Motten werden sie fressen wie ein Kleid, und Würmer werden sie fressen wie wollenes Tuch; aber meine Gerechtigkeit bleibt ewiglich und mein Heil für und für.
бо пото́чить їх міль, мов одежу, й як во́вну, черва́ їх зжере́, а правда Моя буде вічна, і спасі́ння моє з роду в рід!
9 Wohlauf, wohlauf, ziehe Macht an, du Arm des HERRN! Wohlauf, wie vorzeiten, von alters her! Bist du es nicht, der die Stolzen zerhauen und den Drachen verwundet hat?
Збудися, збудись, зодягни́ся у силу, раме́но Господнє! Збудися, як у давнину́, як за поколі́ння вікі́в! Хіба це не ти Рага́ва зруба́ло, крокоди́ла здіра́вило?
10 Bist du es nicht, der das Meer, der großen Tiefe Wasser, austrocknete, der den Grund des Meeres zum Wege machte, daß die Erlösten dadurchgingen?
Хіба це не ти море ви́сушило, во́ди безодні великої, що мо́рську глиби́ну вчинило доро́гою, щоб ви́куплені перейшли́?
11 Also werden die Erlösten des HERRN wiederkehren und gen Zion kommen mit Jauchzen, und ewige Freude wird auf ihrem Haupte sein. Wonne und Freude werden sie ergreifen; aber Trauer und Seufzen wird von ihnen fliehen.
Отак визволе́нці Господні пове́рнуться та до Сіону зо співом уві́йдуть, — і на їхній голові буде радість відвічна, веселість та втіху ося́гнуть вони, а журба та зідха́ння втечуть!
12 Ich, ich bin euer Tröster. Wer bist du denn, daß du dich vor Menschen fürchtest, die doch sterben, und vor Menschenkindern, die wie Gras vergehen,
Я, — Я ваш Той Утіши́тель! Хто ж то ти, що боїшся люди́ни смерте́льної й лю́дського сина, що до трави він поді́бний?
13 und vergissest des HERRN, der dich gemacht hat, der den Himmel ausbreitet und die Erde gründet? Du aber fürchtest dich den ganzen Tag vor dem Grimm des Wüterichs, wenn er sich vornimmt zu verderben. Wo bleibt nun der Grimm des Wüterichs?
І ти забуваєш про Господа, що вчинив був тебе, що напну́в небеса́ Він та землю закла́в, і за́вжди щоденно лякаєшся гніву гноби́теля, що готовий тебе погуби́ти. Але де той гноби́телів гнів?
14 Der Gefangene wird eilends losgegeben, daß er nicht hinsterbe zur Grube, auch keinen Mangel an Brot habe.
Закутий в кайда́ни неба́вом розв'я́заний буде, і не помре він у ямі, і не забра́кне йому його хліба.
15 Denn ich bin der HERR, dein Gott, der das Meer bewegt, daß seine Wellen wüten; sein Name heißt HERR Zebaoth.
Бо Я — Господь, Бог твій, що збу́рює море, — й ревуть його хвилі, Господь Саваот Йому Йме́ння!
16 Ich lege mein Wort in deinen Mund und bedecke dich unter dem Schatten meiner Hände, auf daß ich den Himmel pflanze und die Erde gründe und zu Zion spreche: Du bist mein Volk.
І кладу Я слова́ Свої в у́ста твої та ховаю тебе в тіні рук Своїх, щоб небо напну́ти та зе́млю закла́сти, і сказати Сіонові: Ти Мій наро́д!
17 Wache auf, wache auf, stehe auf, Jerusalem, die du von der Hand des HERRN den Kelch seines Grimmes getrunken hast! Die Hefen des Taumelkelches hast du ausgetrunken und die Tropfen geleckt.
Збудися, збудися, устань, дочко Єрусалиму, що з руки із Господньої ви́пила ти келіх гніву Його́, чашу-келіха о́дуру випила, ви́цідила.
18 Es war niemand aus allen Kindern, die sie geboren hat, der sie leitete; niemand aus allen Kindern, die sie erzogen hat, der sie bei der Hand nähme.
Зо всіх тих сині́в, що вона породила, ніко́го нема, хто б прова́див її; зо всіх тих синів, яких ви́ховала, нікого нема, хто б підтри́мав її.
19 Diese zwei sind dir begegnet; wer trug Leid mit dir? Da war Verstörung und Schaden, Hunger und Schwert; wer sollte dich trösten?
Ці дві речі спітка́ли тебе, — але хто пожаліє тебе? Руїна й недоля, і голод та меч, — хто розва́жить тебе?
20 Deine Kinder waren verschmachtet; sie lagen auf allen Gassen wie ein Hirsch im Netze, voll des Zorns vom HERRN und des Scheltens von deinem Gott.
Сино́ве твої повмліва́ли, лежали на ро́зі всіх ву́лиць, мов о́лень у тене́тах, повні гніву Господнього, крику Бога твого.
21 Darum höre dies, du Elende und Trunkene, doch nicht von Wein!
Тому́ то послухай оцьо́го, убога й сп'яні́ла, але не з вина:
22 So spricht dein Herrscher, der HERR, und dein Gott, der sein Volk rächt: Siehe, ich nehme den Taumelkelch von deiner Hand samt den Hefen des Kelchs meines Grimmes; du sollst ihn nicht mehr trinken,
Так говорить Господь твій, Господь і твій Бог, що на прю за наро́д Свій стає́: Ось ке́ліха о́дуру Я забираю з твоєї руки́, чашу-ке́ліха гніву Мого́, — більше пити його вже не бу́деш!
23 sondern ich will ihn deinen Schindern in die Hand geben, die zu deiner Seele sprachen: Bücke dich, daß wir darüberhin gehen, und mache deinen Rücken zur Erde und wie die Gasse, daß man darüberhin laufe.
І дам Я його́ в руку тих, що гноби́ли тебе, що вони до твоєї душі говорили: „Схили́сь, і по тобі ми пере́йдемо!“І поклала ти спи́ну свою, немов землю, й як вулицю для перехо́жих.
