Klagelieder 5
1 Gedenke, HERR, wie es uns gehet; schau und siehe an unsere Schmach!
Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
2 Unser Erbe ist den Fremden zuteil worden und unsere Häuser den Ausländern.
наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
3 Wir sind Waisen und haben keinen Vater; unsere Mütter sind wie Witwen.
Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
4 Unser eigen Wasser müssen wir um Geld trinken; unser Holz muß man bezahlt bringen lassen.
Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
5 Man treibt uns über Hals, und wenn wir schon müde sind, läßt man uns doch keine Ruhe.
У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
6 Wir haben uns müssen Ägypten und Assur ergeben, auf daß wir doch Brot satt zu essen haben.
До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
7 Unsere Väter haben gesündiget und sind nicht mehr vorhanden; und wir müssen ihre Missetat entgelten.
Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
8 Knechte herrschen über uns, und ist niemand, der uns von ihrer Hand errette.
Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
9 Wir müssen unser Brot mit Fahr unsers Lebens holen vor dem Schwert in der Wüste.
Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
10 Unsere Haut ist verbrannt wie in einem Ofen vor dem greulichen Hunger.
Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
11 Sie haben die Weiber zu Zion geschwächt und die Jungfrauen in den Städten Judas.
Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
12 Die Fürsten sind von ihnen gehenket, und die Person der Alten hat man nicht geehret.
Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
13 Die Jünglinge haben Mühlsteine müssen tragen und die Knaben über dem Holztragen straucheln.
Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
14 Es sitzen die Alten nicht mehr unter dem Tor, und die Jünglinge treiben kein Saitenspiel mehr.
Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
15 Unsers Herzens Freude hat ein Ende, unser Reigen ist in Wehklagen verkehret.
втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
16 Die Krone unsers Haupts ist abgefallen. O wehe, daß wir so gesündiget haben!
Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
17 Darum ist auch unser Herz betrübt, und unsere Augen sind finster worden
тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
18 um des Berges Zions willen, daß er so wüst liegt, daß die Füchse darüberlaufen.
через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
19 Aber du, HERR, der du ewiglich bleibest und dein Thron für und für,
Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
20 warum willst du unser so gar vergessen und uns die Länge so gar verlassen?
Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
21 Bringe uns, HERR, wieder zu dir, daß wir wieder heimkommen; verneue unsere Tage wie vor alters!
Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
22 Denn du hast uns verworfen und bist allzusehr über uns erzürnet.
Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
