Job 14
1 Der Mensch, vom Weibe geboren, lebt kurze Zeit und ist voll Unruhe,
Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
2 gehet auf wie eine Blume und fällt ab, fleucht wie ein Schatten und bleibet nicht.
вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
3 Und du tust deine Augen über solchem auf, daß du mich vor dir in das Gericht ziehest.
І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
4 Wer will einen Reinen finden bei denen, da keiner rein ist?
Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
5 Er hat seine bestimmte Zeit, die Zahl seiner Monden stehet bei dir; du hast ein Ziel gesetzt, das wird er nicht übergehen.
Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
6 Tue dich von ihm, daß er Ruhe habe, bis daß seine Zeit komme, deren er wie ein Taglöhner wartet.
відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
7 Ein Baum hat Hoffnung, wenn er schon abgehauen ist, daß er sich wieder verändere, und seine Schößlinge hören nicht auf.
Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
8 Ob seine Wurzel in der Erde veraltet und sein Stamm in dem Staube erstirbt,
якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
9 grünet er doch wieder vom Geruch des Wassers und wächst daher, als wäre er gepflanzet.
то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
10 Wo ist aber ein Mensch, wenn er tot und umkommen und dahin ist?
А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
11 Wie ein Wasser ausläuft aus dem See und wie ein Strom versieget und vertrocknet,
Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
12 so ist ein Mensch, wenn er sich legt, und wird nicht aufstehen und wird nicht aufwachen, solange der Himmel bleibt, noch von seinem Schlaf erweckt werden.
так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
13 Ach, daß du mich in der Hölle verdecktest und verbärgest, bis dein Zorn sich lege, und setztest mir ein Ziel, daß du an mich denkest! (Sheol h7585)
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
14 Meinest du, ein toter Mensch werde wieder leben? Ich harre täglich; dieweil ich streite, bis daß meine Veränderung komme,
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15 daß du wollest mir rufen, und ich dir antworten, und wollest das Werk deiner Hände nicht ausschlagen.
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 Denn du hast schon meine Gänge gezählet; aber du wollest ja nicht achthaben auf meine Sünde.
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17 Du hast meine Übertretung in einem Bündlein versiegelt und meine Missetat zusammengefasset.
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18 Zerfällt doch ein Berg und vergehet, und ein Fels wird von seinem Ort versetzt.
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19 Wasser wäschet Steine weg, und die Tropfen flößen die Erde weg; aber des Menschen Hoffnung ist verloren.
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20 Denn du stößest ihn gar um, daß er dahinfähret, veränderst sein Wesen und lässest ihn fahren.
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21 Sind seine Kinder in Ehren, das weiß er nicht; oder ob sie geringe sind, des wird er nicht gewahr.
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22 Weil er das Fleisch an sich trägt, muß er Schmerzen haben, und weil seine Seele noch bei ihm ist, muß er Leid tragen.
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
