Psalm 42
1 Auf den Siegesspender, ein Lehrgedicht, von den Korachiten. Gleich einem Hirsch, nach Wasserbächen schmachtend, so schmachtet meine Seele, Gott, nach Dir.
Для дириґента хору. Псало́м навча́льний, синів Коре́євих. Як ли́не той о́лень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя,
2 Nach Gott lechzt meine Seele, dem lebendigen Gott. Wann darf ich kommen, daß ich das Antlitz Gottes schaue?
душа моя спра́гнена Бога, Бога Живого! Коли я прийду́ й появлю́сь перед Божим лицем?
3 Bei Tag und Nacht sind Tränen meine Speise, weil man mich täglich fragt: "Wo ist dein Gott?"
Сльоза́ моя стала для мене пожи́вою вдень та вночі, коли кажуть мені цілий день: „Де твій Бог?“
4 Mein Sinnen und mein Wünschen wäre dies: Ich möchte hin zum Zelt, zum Hause Gottes wallen, mit lautem Jubeldanke, eine Festschar leiten.
Як про це пригадаю, то душу свою виливаю, як я в многолю́дді ходив, і водив їх до Божого дому, із голосом співу й подяки святко́вого на́товпу.
5 Was härmst du dich, mein Herz? Warum ist dir so bang in mir? Auf Gott vertrau! Ich preise ihn gewißlich noch, ihn, meines Angesichtes Hilfe, meinen Gott. -
Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого́ ти в мені непоко́їшся? Май надію на Бога, бо я Йому бу́ду ще дя́кувати за спасі́ння Його!
6 Mein Herz härmt sich in mir; ich denke deshalb Dein im Jordanlande, beim Hermon und beim kleinen Berge.
Мій Боже, душа моя ту́жить в мені, бо я пам'ята́ю про Тебе з країни Йорда́ну й Гермо́ну, із гори із Міц'а́р.
7 Hier gibt ein Abgrund an den andern weiter Deiner Wasserfälle Hall. So sind gestürzt all Deine Wogen und Deine Wellen über mich.
Приклика́є безо́дня безо́дню на гу́ркіт Твоїх водоспа́дів, усі вали́ Твої й хвилі Твої перейшли́ надо мною.
8 Der Herr entzieht tagsüber seine Huld; bei Nacht ist er so hart mit mir. Im Bittgebet zu meines Lebens Gott
Удень виявляє Господь Свою милість, уночі ж Його пісня зо мною, молитва до Бога мого життя!
9 will ich zu Gott so sprechen. "Mein Hort, warum vergißt Du mich?" Warum muß ich in Trauer wandeln, vom Feind bedrängt?
Повім я до Бога: „Ти Скеле моя, чому́ Ти про мене забув? Чого я блукаю сумни́й через у́тиск ворожий?
10 Mich haben meine Widersacher drob verhöhnt, daß meine Glieder brannten. Sie haben allzeit mich gefragt: "Wo ist dein Gott?"
Ніби кості ламають мені, коли вороги мої лають мене, коли кажуть мені цілий день: „Де твій Бог?“
11 Was härmst du dich, mein Herz? Warum ist dir so bang in mir? Auf Gott vertrau! Ich preise ihn gewißlich noch, ihn, meines Angesichtes Hilfe, meinen Gott!
Чого, душе моя, ти суму́єш, і чого́ ти в мені непоко́їшся? Май надію на Бога, бо я Йому бу́ду ще дя́кувати за спасі́ння Його, мого Бога!
